Олександр Гребьонкін - Сонати кохання, Олександр Гребьонкін

Метелики

Несподівана дружба новенької учениці Ніни Сонцевої і вічно гнаного і нещасного Коті вразила практично всю школу.

 Справа в тому, що Котю, а точніше Костю Коротченка не любив ніхто.  Невисокий на зріст, тендітний, ніби витканий з самого повітря, він ні в кого ніколи не викликав співчуття.

 Він був вічним черговим у класі і вічним рабом.

 На нього вішали всіх собак. Чи зникне у кабінеті крейда,  чи дошку хтось натре воском, щоб уникнути контрольної, або ж стілець під вчителькою складеться, немов картковий будиночок - у всьому завжди був винен Котя! 

Про всі «діяння» Котя «зізнавався» з гіркувато-веселою посмішкою на вустах, а клас реготав.

Так він відбувався за витівки найбільш відчайдушних представників шкільної братви на чолі з запеклим бешкетником Шипом (або Шиповим Павкою). І натуральний оброк Котя Шипу здавав. І муки під час уроків фізкультури стоїчно терпів.

Коли осміяний через повну відсутність вміння вправлятися на спортивних снарядах Котя приповзав в роздягальню, то його часто чекали порожні кишені, зав'язані в вузол штани, або виваляна у пилюці сорочка.

Але ніщо не вічне під місяцем. Раптом у Коті знайшовся захисник.

***

Поява в класі новенької була відмічена усіма.

Ніна була сліпуче красива навіть в традиційному коричневому шкільному платтячку зі складками на спідниці і в білому фартушку, який світився, немов діамант.

Новенька увійшла в клас. Її представив класний керівник Віктор Петрович:

- А ось і наша нова учениця Ніна Сонцева. Вона перевелася в нашу школу з далекої півночі, де довгий час ніс службу її тато. А тепер, Ніно, сідай на будь-яке вільне місце, у нас такі в класі є.

Родька Перцев відразу дав стусана своєму дружкові Петьку Агапенку. Той миттю, наче півень, перелетів за іншу парту, і місце звільнилося.

Одним непомітним рухом Родька поправив свою розкішну чуприну і тут таки прикипів поглядом до новенької дівчини. Від нього не сховалося її смагляве личко, чорні тоненькі стрілочки брів, блискучі карі очі, ніжне темне волосся, схоплене вузлом в зачіску «кінський хвіст». Родіон був впевнений, що Ніна обов’язково сяде поряд з ним – високим  красенем, за яким таємно зідхали шкільні дівчата.

Яке ж було здивування, коли Ніна зробила всього один крок, і опинившись в безпосередній близькості від Кості Коротченка, чия  солом'яна чуприна стирчала в різні боки,  запитала:

- Біля тебе вільно? Можна я сяду поруч?

Її голос, чистий як дзвіночок, пролунав так несподівано, що всі завмерли, а потім зітхнули, не вірячи, що це надовго. А Котя почервонів, засувався, звільняючи від зайвих предметів місце. Ніна сіла поруч, і  якась невловима, особлива аура, прикрасила це місце.

Дивно, але Ніна так не змінила свого місця в класі.

Вона вела себе спокійно і впевнено. Ніна завжди добре відповідала на уроках, і, дуже скоро, вибилася у відмінниці.

Через тиждень за школою, біля спуску з засніженої гори в долину з дзвіницею, де полюбляла кататися на санках і лижах дітвора, «люди Шипова» зустріли Котю. Вони штовхали його, добряче насипаючи снігу за комір і в кишені, а потім забрали шапку і перекидаючи її один одному, нахабно знущалися з нього.

Але раптом пролунав дзвінкий голос Ніни:

- Гей, ви! Не чіпайте його!

І така сила була в цьому голосі, така непохитна впевненість, що хлопчаки розступилися, а Котя піднявся, витираючи очі і витрушуючи з-під коміра сніг. А Ніна своїми ніжними руками швидко очистила його пальто від снігу, і промовила:

- Досить!

І натягнувши вушанку на голову ошелешеного Коті, рушила з ним під руку далі. Усі були вражені, а Шипов презирливо сказав:

- Подумаєш, яка важна пава! Може, ще й королеву з себе вдає? Ось так завжди: врятувала котика, а вже й королева!

Так вони і стали ходити разом - Котька і Ніна.

***

Котя спочатку ніяковів перед Ніною і намагався йти трохи швидше, щоб скоріше бути біля власного під’їзду, але раптом почав змінюватися. Він ставав все більш статечним і красивим. Розпрямилася догідливо зігнута спина, розгорнулися плечі, наче крила, звідкись узялася красномовність.

А Ніна запросила його до себе готувати уроки.  Вдома вона читала Коті власні вірші із зошита, геть списаного каліграфічним почерком, слухала його фантазії, доброзичливо сприймала навіть ентомологічні розповіді про метеликів і жуків.

Через деякий час вона стала помічати, що Котя по-своєму гарний, особливо коли сидить на улюбленому конику - біології. Худорлява статура хлопця, трохи довгуватий ніс, витягнута шия дійсно нагадували щось пташине. Великі, глибокі зацікавлені блакитні очі під високими бровами дивилися довірливо і просто.

Прихильність Ніни до Коті народилася з почуття протесту проти будь-якого гноблення особистості і бажання допомогти однокласнику, з яким вона сиділа за однією партою. Але пізніше це почуття поглибилося бурхливою ​​лавиною взаємної зацікавленості. Котя став розкриватися перед нею, як начитана, обізнана людина. Особливо багато хлопець знав про різних тварин, більше - про комах, збирав справжню ентомологічну колекцію, гордо іменував себе ауреліаном.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍