Олександр Гребьонкін - Сонати кохання, Олександр Гребьонкін

Три дні нашого спільного життя пролетіли напоєні любов'ю і здавалися симфонією, складеною божественним композитором.

Вона злітала в небо і тягла мене за собою, і ми ширяли над містом, наче дві хмари і потім з'єднувалися в одну, здавалося, назавжди.

Але вінцем третього дня стало явлення! Вночі з’явилися два суворі ангели. Це були двоє юнаків, у яких світилися крила, і Вета, поцілувавши мене, сказала:

- Настав мій час, любий. Я відлітаю, мені пора, бо тисячі людей чекають на мене, і я повинна повернутися, це мій обов'язок. Я не можу залишатися земною істотою. Але, ти не засмучуйся. Ти допоміг мені у скрутну хвилину, підніс свою душу, окрилив мене своєю любов'ю і це важливо! І я завжди незримо буду поряд з тобою, біду від тебе відведу. Буду твоїм ангелом.

У її променисто-блакитних очах застигли дві сльозинки, вона змахнула їх ніжними пальчиками, і одразу тіло її змінилося, земне вбрання впало, немов кайдани, і засріблили за спиною крила.

- Вето, кохана, чи можу побачити тебе ще раз? - спитав я, здивований майбутньою розлукою.

- Гадаю що так. Приходь у парк у найтепліший день осені і чекай на мене. Я з'явлюсь у дощових краплях, у гілках дерев, у золоті листя, у синій воді, у сонячному сяйві. Ти одразу впізнаєш мене, і ми побачимося… І може вже не розлучатимемося…

***

Станіслав сумно глянув на мене коричневими очима, а Беркутов кашлянув і сказав:

- Послухайте, ваша історія така гарна й тепла. Я можу написати оповідання по ній?

Станіслав розгублено зрушив плечима:

- Оповідання? Ну, якщо зможете… Я не проти.

Він дивився в далечінь уважно, в якусь одну точку, ніби задумавшись про щось.

- Дивіться, - раптом сказав він і показав нам пальцем, - дивіться, як білі птахи, що сидять на гілках, струшують краплі і вони падають смарагдами. Бачите, як ці птахи прориваються крізь золотий дощ листя до сонця!

Ми з Беркутовим подивилися на той бік. І ми побачили білих невідомих птахів, що летять крізь золото та полум'я осені у бірюзові небеса.

А коли ми, вражені, надивившись на це видовище, обернулися, то більше не побачили Станіслава Клена. Він зник, залишивши на столі лише недоторканий кухоль пива.

Липень 2015 року.