Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

На настінному моніторі показували останні новини. Через шум, звук чути не було, але й по картинці було ясно, що відбувалося. Кілька планетарних танків по периметру оточили мій будинок і вели по ньому вогонь. Стіна і дві вежі вже були зруйновані, але лазерна установка і один кулемет ще огризалися, про що свідчили БМП, що горить, і частково оплавлений танк.

- Ага! отримали по зубах, - я тихенько зловтішався. Декілька ракетних залпів обрушилися на моє поранене житло, пролунав величезний вибух, що розніс будинок на уламки з бронебетону. Мій дім упав. Нічого я до вас ще дістануся. Тим часом збільшений план, що набіг на моніторі, показав симпатичну дівчину яка про щось збуджено розповідає. За мімікою її губ я зробив висновок, що вона розповідала як її зачинили в будинку.

- Все-таки вибралася. - Я її недооцінив.

- Яке неподобство. Можна ... - До мене підсіла жінка середніх років.

- Що ви маєте на увазі.

- Тримати дівчину в зачиненому будинку. Невже на нашій планеті таке можливе?

- Ви маєте рацію мадам, тепер при голосуванні виберемо мером пана Бордюжа. Він один пропонував, єдине планетарне керівництво та поліційні сили. Тоді був би лад. А то цей Мішель Гравар скупив половину планети і ще влаштував тут безлад.

- Цього Мішеля треба як за старих часів, четвертувати. - Жінка уважно подивилася мені в очі. Щось знайоме вгадувалося в уважному зеленому сяйві.

- Ви не знаєте мадам, чому я останнім часом все частіше приходжу до висновку, що я бовдур, - я посміхнувся своєю грубою шахтарською усмішкою.

- Усі чоловіки йолопи, поки їх не візьмеш до рук і не наставиш на правдивий шлях.

Жінка пила якийсь сік, із заздрістю поглядаючи на мою наполовину з'їдену качку.

- Щось мені вже не хочеться, - я посунув качку в бік жінки. Білі зуби миттєво вп'ялися в просмажену ніжку птаха. Приємно було спостерігати, як мірно рухається симпатичний рот, пережовуючи м'ясо. Так їдять або коли голодні, або щоб заспокоїти нерви. Швидше за все, останнє.

- У вас мадам чотири з половиною хвилини. - Я побачив, як до ресторану підлетів антиграв Казимських старателів. Він був у мене в картотеці. У свій час, продаючи антиграви, я дав команду Майклу, знімати всі коди доступу до апаратів. І тепер якраз настав момент, коли можна було скористатися інформацією. Почекати тільки доки старателі сядуть і замовлять собі випивку, і тоді як мінімум є дві години часу є. Цього якраз вистачить. Поки я міркував, міцні зуби моєї супутниці розправилися з другою половиною качки.

- Таке враження міс, що ви три дні не їли. Або в нас планеті закінчилися продукти? - Я дозволив собі єхидно посміхнутися. Бачити Жанну не у своїй тарілці, було дуже приємно.

- Дуже навіть непогана качка, - не звернувши жодної уваги на мою шпильку, прокоментувала дама, витираючи рот серветкою. На її обличчі з'явилася посмішка. Як мало людині треба на повне щастя. Нагодувати та дати можливість покинути планету.

Щось привернуло увагу жінки, і я подивився в тому ж напрямку. Вона уважно дивилася на монітор, який продовжував показувати новини. На екрані диктор прокоментував черговий сюжет. Придивившись уважніше мені, трохи стало ніяково. Танки просто на космодромі розстрілювали космічні кораблі. Вже кілька величезних вогнищ палахкотіли на злітному полі. Моя яхта, що стояла скромно в кутку, стала черговою мішенню броньованих монстрів. Чорний дим застеляв половину обрію. Ця картина привабила завсідників ресторану. І це було не дуже добре. Мій, ... антиграв міг будь-якої хвилини полетіти. Почуття тривоги, що потроху точило мене зсередини почало бити в дзвін. Я підвівся, залишив на столі кілька кредитів і повільно попрямував до виходу. Моя супутниця, як і раніше, уважно дивилася на монітор. Зі столика серед зали піднялися двоє здоровенних бичків і теж повільно рушили до виходу. Невже це вона притягла за собою хвіст? Я глянув на неї. Щось тут було не так. Окрім двох верзил, що випередили мене на шляху до виходу, біля стійки бару ще крутилося кілька підозрілих суб'єктів.

- Вляпався! - перше, що спало на думку. Мимоволі намацав свій ТТП, «твердо паливний програматор», зброю подаровану мені моїми друзями.

Два мордовороти трохи випереджаючи мене, підходили до дверей.

- Оце вляпався! - почуття тривоги вже билося в мізках. Повільно озирнувся по залі. Контингент завсідників трохи відрізнявся від звичайного. Схоже, прослухали мій дзвінок, добре хоч не розбовкав місце знаходження моєї резервної яхти. Тим часом мордовороти розташувалися біля вхідних дверей.

- Руки тримають під бортами піджака сволоти, - повільно засовую руку під піджак.

Один із охоронців робить неоднозначний жест. - Не треба! Все одно з тобою покінчено.

Але я так не думав. Вони ще не знають, з ким мають справу. Частка секунди знадобилася, щоб упасти на підлогу. Вихопивши програматор, роблю кілька пострілів під стелю. Величезне куполоподібне дзеркало, що складається з пелюсток, з'явилося над головами тих, що сиділи в залі. Поява дзеркала викликала у залі ефект феєрверку. Деякі відвідувачі, що вже добре нагрузились навіть заляскали в долоні. Бійці біля дверей та їхні напарники у залі були збентежені. Маючи професійну підготовку та залізні нерви, вони тим не менш на нестандартну ситуацію адекватної відповіді одразу не знайшли. У першу мить з'явилися в руках бластери, знову були заховані під піджаки. Натомість кілька людей із зали піднялися і рушили у бік мого падіння. Це була їхня головна помилка. Поки вони розуміли, як їм вчинити. Я встиг запрограмувати цілі. У бік дзеркала полетіли індивідуальні міні ракети, виготовлені за нанотехнологією. Не долетівши кілька сантиметрів до пелюсток, що відбивають, вони на мить зависли, вибираючи свої цілі, і обрушилися на ворогів. Зал оросився людською кров'ю. Почалася паніка. Відвідувачі кинулися до виходу, змітаючи все на своєму шляху. Двоє старателів, які мене цікавили, на повірку виявилися тертими хлопцями. Замість головного і найнебезпечнішого виходу, до якого ламалися уцілілі відвідувачі, вони між столиками стали пробиратися на кухню і звідти до другого виходу. Якщо вони вирішили йти через кухню, у мене більше часу першому дістатися гравілета.