Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

- Майкл ми відлітаємо, цю ... на пів години додатково закріпи механічними захватами, це дасть нам час піти.

- Гуд бай! моя мила, - наостанок я обдарував її своєю променистою усмішкою і відкрив двері операторської. Тяжкі бронеремні стягнули тіло андроїда.

- Стій, - вона дивилась на мене,- допоможеш мені набути офіційного громадянства Єтаї?- отороп на хвилину накрив мене з головою, однак я все зрозумів.

- Так, якщо проти мене і оточення не будеш шкодити.

- Я згодна, - на прощання вона нагородила мене своєю чарівною посмішкою.

Я зрозумів, вона захотіла стати повноправною громадянкою, і це з моєю допомогою було цілком реально. Як наслідок, нікому не потрібно підкорятись. Хитра зараза.

На мене чекав вузький схожий на трубу півторакілометровий тунель.

Майкл тим часом переклав зв'язок на мій мобільний комунікатор. Одне мене непокоїло, чому Жанна досі не виходить на зв'язок. Вже перебуваючи в тунелі на шляху до центру міста, подав голос мій комунікатор.

- Я вже почав за тебе хвилюватися, думаю, що не буде, кому кредити переводити, - намагався я вразити співрозмовницю вибираючи зручне місце в тунелі, щоб поговорити. Зв'язок був поганий, бронеплитне облицювання тунелю глушило всі вхідні і вихідні сигнали. Але це дуже добре, була надія, що за планетарного сканування мене в цьому тунелі помітити не зможуть. Зрештою з'явилося місце, де зв'язок зумів пробитися через броню. На екрані з'явилася стурбована мордочка Жанни.

- Тебе що вже замурували, - здивовано дивилась дівчина.

- Ні, Жанночко, тимчасово змінюю місце дислокації.

Критично оглянувши стіни навколо мене, обличчя дівчини ще більше спохмурніло.

- Тобі ще інформація потрібна? - Вона зрозуміла, я вже тікаю з планети.

- Потрібна як ніколи, я весь у увазі.

- Потрібні тобі люди прибули на планету два місяці тому. Троє туристів, двоє чоловіків та одна жінка. Живуть у готелі. Два тижні тому прибула група археологів у складі двохсот людей на власному кораблі з обладнанням.

- А причому археологи, - я щось не вловлював ходу її думок.

- При тому, що техніка яку привезли із собою археологи, дуже скидається на планетарні танки. – Обличчя Жанни пожвавішало усмішкою, мовляв, знай наших.

Перетравлюючи інформацію, я на якийсь час замовк. Не було схоже, щоб тільки через мене на планету висадився цілий десант. Воювати не було з ким. У голові почали з'являтися нові припущення, які однак, також вимагали перевірки.

Німа сцена затяглася.

- Вони не за тобою прилетіли, - обличчя дівчини знову похмуре. – Я здогадуюсь, але щодо комунікатора немає часу пояснювати.

- Кредити отримаєш, як завжди, до зв'язку, я простягнувся до кнопки вимкнення комунікатора.

- Стривай не відключайся, - дівчину продовжувало щось турбувати. Мабуть, її похмурий вигляд не був пов'язаний з моїми проблемами. – Я бачу, ти хочеш покинути планету.

Відмовлятися не було сенсу, вона все прорахувала.

- Тільки тимчасово, - ухильно відповів я. – Це моя планета, в її інфраструктурі знаходиться понад сорок відсотків мого капіталу. Не в моїх правилах кидати те, що належить мені по праву.

- Ти розумієш, у мене виникли деякі проблеми, - Жанні не властиво було становище, коли вона когось просила, і від цього вона трохи бентежилася. - Коротше, я знаю, твоя яхта стоїть на космодромі, повністю заправлена, вивези мене з планети на якийсь час.

Я був трохи шокований, процвітаюча бізнес леді. Ми навіть не були друзями. Вона просто надавала мені послуги, я їй за це платив. Тепер повісити на шию собі тягар, коли в мене самого шансів врятуватися було не дуже багато. Це принаймні виглядало дивно. Сидячи в підземній трубі ще когось намагатися врятувати. Але десь у глибині душі я був радий. Доросла, терта людина, по-юнацькому радий.

- За годину в барі Трьох ахітарів - Бар Три ахітари мав свою демократичну атмосферу. Тут можна було зустріти і чиновника з ради планетарного правління, та шахтаря з видобутку мілуітових руд. Останні були дуже заможними людьми.

- Добре, - трохи здивовано погодилася дівчина. - Але бар знаходився в центрі міста на великій відстані від космодрому

- В барі. – Я відключився.

***

Переодягнувшись на виході з тунелю і взявши новий комунікатор, свій довелося про всяк випадок ліквідувати. Я з'явився біля ресторану у новому вигляді. Тепер ніхто в мені не зміг би дізнатися про респектабельну людину сорокарічного віку. Містом йшов середньої руки шахтар, який приїхав у відпустку просадити в цивілізованому місці частину своїх грошей. Зайнявши в барі "Три ахітари" непримітний столик, я приготувався чекати. За моїми підрахунками часу залишався ще хвилин тридцять. Якраз вистачало пообідати, благо кухня в улюбленому місці була хороша. Взявшись за фаршировану качку місцевих фермерів, я вирішив обміркувати своє становище і свої подальші дії.

По-перше, агентство Влада знищено. Мій головний людський резерв перестав існувати. Скільки виживе пошуковців після зачистки, залежить від їхньої спритності та удачі кожного. Тому хто виживе виплачу премію, сім'ям загинувших пенсію до кінця життя. Дітям кошти на навчання в найкращих університетах. Інші два агентства напевно дезорганізовані і я не був упевнений у їхній повній до мене лояльності. Мій великий промах, мабуть, у тому, що я не завіз на планету Терійських бойових роботів. Адже інтелектуал мені пропонував. Помилки треба виправляти. З такою ударною силою можна буде не побоюватись як зараз планетарного десанту. Якихось три тисячі десантників, і планета під їх контролем. Я не мусив цього допустити.