Mary Uanni - Рудик, Mary Uanni

Я трохи задумалася, пригадуючи старі часи.
— Ну, я була маленькою і не могла правильно вимовити її ім’я. Воно звучало складно, і вийшло "Сіма". Якось прижилося.

— Ти завжди була вигадницею, — усміхнулася Маша, глянувши на мене.

— А ти була буркотливою, — відповіла я з посмішкою.

— І залишилася такою, — додав Лука, підморгнувши їй.

Гра тривала, а тим часом Роня знову переключила свою увагу на Лорда. Пес ліниво лежав поруч, поклавши голову на лапи, але дівчинка щось розповідала йому, активно жестикулюючи. Час від часу до нас долітали уривки її серйозного монологу.

— ...ти ж розумієш, що це важливо, так? От і я кажу, що вони всі... дуже веселі, але я буду стежити, щоб усе було правильно, — казала вона Лорду, а той тільки час від часу відкривав одне око.

— Роня в нас головний контролер, — пожартував Влад, дивлячись на неї.

— Хтось же має за всім наглядати, — гордо відповіла вона, навіть не повернувшись.

Ми продовжували гру, час від часу відволікаючись на сміх, жарти та невеликі суперечки через правила. Роня вже навіть почала розуміти, як грати, і час від часу коментувала наші дії, додаючи, що вона б зробила краще.

Цей вечір був наповнений теплом, сміхом і почуттям справжньої сімейної близькості. Навіть Лука, який зазвичай тримався трохи осторонь у таких ситуаціях, здавався повністю залученим і розслабленим. І десь у глибині душі я знала: усе це — тільки початок.

Я тримала Роню за руку, ведучи її до ванної кімнати. Її маленькі пальчики стискали мої, а очі світилися радістю й цікавістю.

— Мамо, а ми будемо робити багато-багато піни? — запитала вона, зазираючи мені в очі.

— Стільки, скільки захочеш, маленька. Тільки не забувай, що потім доведеться митися, — усміхнулася я, відчиняючи двері до ванної.

Роня зіскочила з моїх рук, як тільки побачила ванну, і почала захоплено показувати на все довкола.
— А це що? А ось це? А тут можна буде булькати?

— Це душ, а ось тут кран. А булькати — можна, але не дуже сильно, щоб усі залишилися сухими, — відповіла я, наповнюючи ванну теплою водою.

Поки ванна наповнювалася, я дістала свій улюблений гель для душу з ароматом м'яти та лимону.

— О, пахне смачно! — вигукнула Роня, зачувши аромат. — А можна я теж буду так пахнути?

— Звісно, це ж для тебе, — відповіла я, нахиляючись, щоб перевірити воду. — Все, маленька, заходь.

Роня швидко зняла свій одяг і з радісним сміхом забралася у воду. Її кучеряве чорне волосся відразу ж почало розпрямлятися від вологи. Я дивилася на неї і не могла не усміхатися — така маленька, така життєрадісна.

— Дивись, як я роблю! — сказала вона й почала дмухати на пінисту шапку, намагаючись створити бульбашки.

Я присіла на край ванни, спостерігаючи за її грою.
— Ще трошки, і ти станеш експертом у створенні бульбашок.

— А ти мене навчиш? — спитала вона, глянувши на мене серйозно.

— Обов'язково, але тільки після того, як помиємо волосся. Готова? — Я взяла шампунь і почала ніжно масажувати їй голову.

— Ай! Лоскотно! — закричала Роня, але не втрималася від сміху. — Ти мене не шкодуєш!

— О, та ти ще й скаржишся? — відповіла я, удаючи, що ще сильніше піню її волосся.

Через кілька хвилин Роня вже чиста, з яскравими рожевими щічками, сиділа у рушнику на моїх руках. Я швидко витерла її, знайшла свою чорну футболку і приміряла на неї.

— Ого, яка в мене сукня! — захоплено сказала Роня, вертячися перед дзеркалом.

— Тепер залишилося зробити пояс, — я взяла шнурівку від своїх кросівок і акуратно зав’язала її на талії. — Готово!

— Як справжня принцеса! — захоплено заявила вона, підскакуючи на місці.

Я посміхнулася і почала сушити їй волосся феном. Роня сиділа тихо, хоча час від часу її очі починали закриватися.

— Все, можеш бігти. Але пам’ятай: Лорда не чіпай, поки його не вимив Рудик.

— Добре, мамо! — вона зірвалася з місця і побігла до вітальні.

Коли всі вляглися, я заглянула до кімнати Маші. Як і очікувала, вона сиділа на своєму ліжку з книгою в руках. Її світле волосся розпливлося по подушці, а великі окуляри на носі робили її образ серйозним.

— Чого не спиш? — спитала я, заходячи до кімнати й сідаючи на край її ліжка.

— А ти чого не спиш? — відповіла вона, знімаючи окуляри й дивлячись на мене.

— Я тут, щоб поговорити, — сказала я, злегка торкнувшись її плеча.

— Про що? Про Туманова? — запитала вона, піднявши брови.

Я застигла.
— Звідки ти знаєш його прізвище?

— Чула від тебе. Ти постійно його згадуєш.

Я зітхнула й ухилилася від відповіді, повертаючись до іншої теми. Ми довго розмовляли про наших спільних знайомих, тренування, про те, як завтра рано-вранці Лука точно нас розбудить.

Коли я повернулася до спальні, Лука лежав у ліжку. Поруч із ним, обіймаючи його, дрімала Роня, а в ногах згорнувся клубочком Лорд. Я кинула на пса строгий погляд.

— Лорд, на підлогу, — наказала я.

Він важко зітхнув, але зістрибнув із ліжка, опустивши голову. Я поплескала його по боках.
— Добрий хлопчик.

Поцілувала Роню в лоба і зібралася йти, як раптом Лука схопив мене за руку.

— А мене чому не цілуєш, наша мамочка? — запитав він із хитрою усмішкою.

Я нахилилася й легенько торкнулася його чола губами.
— Спи, Рудику.

Ранок почався так, як я й передбачала. Лука включив музику на всю гучність і кричав у динамік:
— Підйом! Усі до спортивної зали через пів години!

Усі ледве вставали, але не Лука. Він був енергійним, як ніколи. Роня вчепилася мені в руку, запитуючи:
— Мамо, а можна я теж піду?

— Ще як можна, — усміхнулася я, допомагаючи їй одягнутися.

У спортивній залі всі були сонними, тільки Лука блищав енергією. Він навіть устиг поставити всім завдання, розподіляючи навантаження.

Ранок тільки починався.