Юлія Ілюха - Східний синдром

починався обстріл. Аня цю роль виконувати не хотіла, вже не хотіла, і Вася відчайдушно роззирався на всі боки, шукаючи ту, яка могла б замінити нинішню дружину в серці й у паспорті.

Коли він побачив Таню, таку маленьку, але серйозну й грізну, в голові в нього знову клацнув тумблер: «Мені б таку». Ця випадкова зустріч на війні, коли бачиш людину вперше й, може, востаннє, подарувала йому нову примарну надію створити союз, у якому Вася був би повноцінним партнером, бойовим товаришем, коханцем, а не приймаком та інструментом заробляння грошей. Він хотів Таню — спершу фізично, потім духовно, хотів її всю, навіть незважаючи на ту дрібку інформації, яку йому вдалося роздобути про неї.

Тому, коли «Скеля» нагостювалася й зібралася йти, Вася радо зголосився провести її до будинку, де квартирувались медики.

Біля хати їх зустріла Джаміля, зацікавлено зміряла поглядом спортивну Васину фігуру. Не Рембо, звичайно, але щось є.

— Це що за один? — спитала потім, дивлячись, як віддаляється стежкою спина «Адвоката».

— Снайпер, — зітхнула Таня.

— Твій?

— Ні. Чужий, а може, й нічий. Був би мій, сказала б тобі відразу.

— А до кого ж ти тоді ходила?

— Та так, мабуть, ні до кого. — У Таниному голосі чулися песимізм і розчарування.

— Одружений?

— Кажуть, ні. Але мені це щось ніяк не допомогло.

— Я про цього. — Джаміля кивнула в напрямку, де зник «Адвокат».

— А-а-а, не знаю. Спитаю, хочеш?

Подруга кивнула.

— Пішли, дорогенька, волонтери три коробки привезли, треба розібрати.

  ***

В останні дні листопада, коли земля вже остаточно охолола й підмерзла, «Адвокат» раптом узяв у полон пораненого сєпара, який підірвався на розтяжці.

Полонений був не старший від самого Васі, середнього зросту й комплекції, з акуратно підстриженою густою чорною бородою й таким же волоссям, яке вибилося з-під шап­ки, з великою родимкою на правій щоці. Мабуть, із тих, що навіть у мороз носять вузькі кольорові штани з голими щиколотками, і якби «Адвокат» побачив його раніше десь на харківських вулицях, презирливо назвав би хіпстером. Але зараз він був лише ворогом.

Засапаного, злого, мокрого й гарячого від поту Васю разом із напівживим бранцем ледве не пристрелили товариші, коли він тягнув того до своїх позицій. Потім вони разом із хлопцями реготали, викурювали стрес, випускали його з легень разом із димом.

Командир із позивним «Рокер» полоненим був задоволений. Той не без примусу, але таки злив «укропам» інформацію, яку вони від нього хотіли. Потім сєпара відвезли в лікарню ремонтувати посічені осколками ноги, звідки згодом його забрала СБУ, а Вася отримав можливість травити перед дівчатами байки про своє геройство.

Окрилений власним успіхом у військовій справі, Вася вирішив піти ва-банк і завоювати медичку «Скелю».

Зазвичай говіркий і відкритий, про Таню він не розмовляв навіть із «Турком», із яким ділив навпіл і патрони, і банку «тушняку»: забобонно вважав, що вимовлене вголос і виставлене про людські очі не справдиться, розвіється за вітром, як дим після вибуху гранати. Знайшовся й привід: від носіння броніка в нього почала боліти спина, і «Адвокат», навідавшись попередньо до магазину, де взяв дешевого солодкого вина (кращого тут годі було шукати), апель­синовий сік і коробку цукерок, з найромантичнішими намірами й вогнем у серці побіг до будинку, у якому жили медики.

Таня саме лежала в спальнику на розкладачці й дивилася фільм із планшета Джамілі, коли її покликали. Появі Васі вона навіть зраділа, хоча після тих перших двох зустрічей вони перетиналися лише кілька разів, і то ненадовго. Принаймні так вона відволічеться від депресивних думок, які обсіли її звідусіль, наче кусючі п’явки. Принесла кружки для вина, яке «Адвокат» вправно відкоркував мультитулом, відкрила цукерки, почистила й розламала кілька волонтерських мандаринок.

— Вітаміни, — простягнула йому одну.

Вася без охоти її зжував. Він сьорбав вино — потроху, з острахом. Воно додавало йому красномовності, але поки не п’янило настільки, щоб втратити над собою контроль. Його пам’ять ще зберігала чіткі дагеротипи хмільних та скандальних харківських сцен.

Таня виглянула в двір у пошуках Джамілі — вона знала, що Вася їй подобається, та й ці посиденьки тет-а-тет почали її напружувати, але тієї ніде не було і «Скелі» довелося віддуватися самій.

«Адвокат» був в ударі. Він сипав жартами, зі смаком описував, як тягнув на собі сєпара, а Таня реготала, неначе під дією ЛСД. Правду кажучи, вона вже прийняла кілька таблеток фенобарбіталу, і тепер, після чашки вина, тимчасове збудження переростало в сонливість, яка м’яко заковтувала її з кожною хвилиною.

— Таню, я давно хотів тобі сказати… — Вася раптово облишив балагурити й став серйозним, пересів із ящика з-під набоїв до Тані на розкладачку, взяв її за руку. — Так от, я вже давно хотів тобі сказати, що ти мені подобаєшся. Дуже подобаєшся. Ти така… така класна. Ти сильна й водночас жіночна, світла, як дитина, і дуже сексуальна, особ­ливо в камуфляжі, і я дурію від самої думки про мить, коли ти знімаєш форму перед тим, як іти в душ.

Від цих слів Таня в момент випірнула з дрімоти й недовірливо скосила очі на «Адвоката». Той продовжував:

— Я розумію, що ти можеш сказати: зараз не час, війна й так далі, але життя ж продовжується. І треба встигнути все насамперед тому, що війна. Ти молода, я молодий, ти мені подобаєшся, і я хочу, щоб ти знала це вже сьогодні, бо завтра все може статись. Я не буду довго розписувати, який я класний, — ти сама вже мене трохи знаєш. Просто ще раз скажу, що ти мені подобаєшся. Навіть більше — я закоханий у тебе. Думаю про тебе повсякчас, навіть більше, ніж про свою гвинтівку, — відчуваючи Танине здивування, спробував жартом розрядити ситуацію.

«Скеля» мовчала. Васина прихильність на рівні знаків і емоцій не була для неї таємницею — тут майже кожна бійчиня отримує свою, набагато більшу за норму, порцію уваги, але того, що він вирішить її озвучити, викристалізувати в слова, вона не очікувала. Флірт, легкий і непостійний, наче сніжинка в морозному повітрі, для неї був єдиним прийнятним варіантом розвитку подій. З будь-ким, крім «Турка». Тягнучи час, Таня прокашлялась, наче готуючись до довгої промови, але вимовила лише одне слово:

— Дякую.

— Це означає «ні»? — спохмурнів «Адвокат».

Вона кивнула, прагнучи якнайшвидше прожити цю не­зручну мить.

— У тебе хтось є?

— Я просто не та, з ким тобі по дорозі.

— Ну що ж. — Вася стиснув губи й зморщив лоба, піднявши брови, як людина, що неочікувано зазнала невдачі. — Зрозумів, не дурень. Бувай здорова.

Ображений, як маленька дитина, у якої відібрали в пісочниці улюблену лопатку, він поставив кружку з недопитим вином і вийшов, не озираючись. Таня відсунула ногою ящик, на якому стояло вино й цукерки, і відкинулась на розкладачці. Вона заплющила очі, піддавшись нав’язливій важкій утомі, яка давила її бетонною плитою.

  ***

Наступного дня Вася ходив темною хмарою і його поганий настрій помітили всі. Макс довго його не чіпав, чекаючи, що той сам усе розповість, але Вася вперто мовчав. Врешті Максим не витримав і на хвилину відірвався від своєї СВД, яку