Олег Друздєв - Іван Мазепа

зображає ворожість і злість московську. Та злість здавна на Вітчизну, матір нашу, аби захопити її у владу й володіння, хитро задумує, а захопивши, в містах українських людей своїх посадити бажає, а нашим людям українським незносні й нестерпні здирства й грабунки завдавши, у Московщину на вічне тяжке й невільне мордерство намагається загнати... Отже, для того, щоб не занапастити Вітчизни й не віддати її у рабство й вічне невільниче володіння московській ненаситності, а також для того, щоб зберегти всю її цілість від тієї ж московської знади, зважили й розглянули, вельможносте ваша панська, зі спільної згоди й цілковитої ради з генеральними особами, полковниками й іншою військовою старшиною, віддатися під протекцію, опіку і оборону найясніших королів, їхніх милостей шведського й польського, котрі, як пишете в листі своєму панському, прирекли своїм королівським словом, підтвердили християнською совістю і своїми засвідчувальними листами не тільки звільнити від московського тиранського ярма військо Запорозьке й народ український, а й зберегти його при стародавніх правах і вольностях. Обнадіївшись і впевнившись згаданими словами найясніших королів, їхніх милостей шведського й польського, ви пишете, ваша вельможносте, і до нас, війська Запорозького низового, зобов’язуючи своїм вірним старанням, щоб ми, як сини православної апостольської церкви, щиро й старанно постояли за милу Вітчизну, матір нашу, й для оборони й захисту її збиралися до вельможності вашої, постаравшись викоренити поблизу Січі Кам’яний Затон і самарські городки. На це ми, кошовий отаман і все військо Запорозьке низове, сим листом нашим військовим оголошуємо, що в цей час, з огляду на те, що дуже мало війська на Коші й без нього не може бути загальної військової ради, ми послали спеціально на Низ посланця нашого, щоб усе військо зібралося до Січі й разом зійшлося до наступного свята святителя Христового Миколая. Ми просимо й бажаємо, щоб до того дня, до свята святителя Христового Миколая, 6 грудня, прислали осіб від найясніших королів, їхніх милостей шведського й польського, і від вельможності вашої для словесної цілковитої умови й досконалих переговорів військових, бо ми, військо Запорозьке, віддалившись від царя московського, бажаємо знати, під ким будемо жити й кого собі за верховнійшого пана мати і щоб нам права, й вольності, і клейноди військові, й інші надання отримати, як за давніх королів польських Військо мало в себе... а також, щоб нам словесне пристойно й широко говорити й на одному постановити, аби було за що нам, війську Запорозькому, служби свої ранити в працях військових і випадках воєнних. При цьому доповідаємо вельможності вашій і про те, що в сусідстві з нами є кримські містечка і яка від вас увага буде з ними вчинити й повестися? Про Кам’яний Затон повідомляємо, що ми не можемо його без допомоги викоренити: звольте, вельможність ваша, прислати нам на допомогу війська воєнного, і тоді ми, отаман кошовий з військом, позбувшися сих городків проти гнізда нашого, скоро поквапимося до обозів ваших, де вони будуть знаходитися». Січ стала на сторону Мазепи та Карла… (Більше документів, які передають перебіг і дух війни за Україну між шведсько-українською коаліцією та Петром І, ви зможете прочитати у додатках.)

Про Мазепиного посланця миттю дізнались московити і навздогін відправили свого посла, який був побитий до півсмерті. Натомість друге посольство гетьмана Мазепи, у якому брали участь усі найкращі старшини, що залишались із ним — Ф. Миронович, К. Мокієвський і В. Чуйкевич — досягло успіху.

Зустріч Мазепи з кошовим отманом К. Гордієнком відбулась під кінець березня 1709 року. Домовленості було досягнуто на звичайних умовах: Запоріжжя приєднувалось до коаліції, а Карл обіцяв не підписувати жодного миру без виконання союзницьких обов’язків. Позиції шведсько-українського союзу зміцнились, та не настільки, щоб зламати хід протистояння. Розуміючи, що присутність царського війська в Гетьманщині не дасть підняти на боротьбу козаків, союзники вирішили спробувати відтягнути їх від України. Для цього було організовано похід на Слобожанщину.

У ніч із 27 на 28 січня було взято Опішню, та вже наступного дня втрачено. Згодом військо рушило на Котельву, Краснокутськ. Московські залоги були вибиті з них і мусили втікати, але тільки-но основні сили відходили, як на залишену залогу одразу нападали московські війська, що переважали за чисельністю. Карл вирішив вигнати населення з міст і підпалити їх. Страшної долі зазнали такі містечка й села, як Краснокутськ, Городня, Коломак, Олешня та інші. Але це все не дало результату. Більше того, союзники навіть втратили Прилуки. Стомлене й пошарпане в боях військо відійшло на берег Ворскли, що недалеко від Полтави…

Початок року був вдалим для союзників. Тутешні мешканці разом з козаками взяло під свій контроль кілька населених пунктів. Окрилений успіхом і підтримкою запорожців, Мазепа порадив королю взяти один зі стратегічних пунктів регіону — місто Полтаву, яке давало контроль над значною частиною Лівобережжя. Окрім того, місто мало значні запаси продовольства та зброї, що могло суттєво покращити становище союзного війська.

Страта колесуванням. Гравюра поч. ХVIII ст.

Карл скористався підказкою свого старшого та досвідченішого союзника й розташував свої війська для штур-му міста. Однак ні перший, ні другий штурм не увінчався успіхом. Карл запропонував гарнізону здатись, та цю вимо-гу було відхилено. Гарнізон був значний, близько 5600 мос-ковитів та 2600 козаків при хорошому забезпеченні порохом та гарматами проти шведсько-українського війсь-ка, яке потерпало від категоричної нестачі цього ж пороху. Ігноруюючи тверезі оцінки своїх підлеглих, король наказав підготуватись до штурму та облоги. Скоріш за все, як свідчать зафіксовані діалоги, він сподівався здобути фортецю малою кров’ю, і то кров’ю запорожців, та його планам не судилось втілитись. Облога затягувалась, і це відбивалось на настрої всередині козацько-шведського табору. Козаки почали скаржитись на те, що їх використовують не за призначенням, а для земельних робіт, своє невдоволення висловлювали й шведи, яким сильно допікали обстріли та погане забезпечення найнеобхіднішим. Почались взаємні звинувачення Мазепи і Карла XII, вони намагались перекинути провину один на одного. Про це все знали московити через захоплених «язиків».

Союзники з травня опинились в оточенні. Сили сторін під Полтавою були нерівними. За даними тих часів, у Карла ХІІ було до 30 тисяч війська (з яких 6—8 тисяч брали участь в облозі Полтави), у Мазепи теж близько 8—10 тисяч, разом із січовиками. Найскладнішою була ситуація з гарматами, яких налічувалось… менше 10! На противагу цьому Петро виставив найкращі і практично щойно змобілізовані полки разом з кількома підрозділами гетьмана Скоропадського, що разом налічували до 70 тисяч війська при 102 гарматах!

Становище ускладнювала тривала хвороба Мазепи, яка не дозволяла йому брати безпосередню участь в бою, та поранення Карла. Досі шведські генерали звикли просто виконувати накази короля, а тут, зважаючи на недієздатність короля, їм довелось ухвалювати рішення самим. Вочевидь, почалися суперечки, які тільки погіршували справу.

Карл сподівався заскочити ворога зненацька, атакувавши ще до світанку, але погана підготовка та незнання місцевості вивели шведів на самому світанку просто на редути царських полків. Спочатку професіоналізм шведів прийшов їм на допомогу, царські війська були зім’яті, та залишалась артилерія. Щільний артилерійський вогонь відбив атаку шведів, і стратегічна ініціатива опинилась цілком у руках Петра І. Козаки зі шведами мужньо боронилися й кілька разів поспіль щільним вогнем відбивали атаки ворогів, та бій було програно. Не вистачало по­роху та чисельності для подальшого протистояння.

Затиснуте між двома військами (гарнізоном