Тетяна Гуркало - Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало

І все з ласкавою усмішкою, котру Оксана не могла задавити. І з бажанням це чудовисько обійняти і пообіцяти, що все буде добре. А все ті кляті лози. Чорненькі такі. На тлі ідеального чоловічого тіла, щоб його.

— О, — сказав Микаль і став потихеньку відсуватися.

— А-ну стояти! — гримнула Оксана, котрій остаточно цей дракон з його незрозумілими поривами набрид. І схопивши його за волосся, смикнула до себе. Просто щоб не втік.

І зелені очі опинилися близько-близько. І дивилися вони винувато-винувато. Настільки винувато, що й відповіді більше не знадобилися. Все вона правильно здогадалася.

— Зараза! — обізвала його дівчина. — Та я тебе…

Вона й сама не знала, що зараз скаже і чого побажає. Може щастя і здоров’я, а може щоб крила відсохли, а на носі виріс гриб.

А Микаль був надто здогадливим і чекати, поки дівчина вибере, не став. Згріб в обійми, притис до себе, а потім заткнув рота поцілунком.

І мабуть дуже здивувався, коли дівчина хихикнула йому в губи. А як тут не хихикати, коли тебе цілує аж занадто гарний чоловік, а в тебе всі думки, що це мабуть найбільший в світі кляп? І яка тут до біса може бути романтика і перетворення на рожеві цукрові калюжі?