Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Тихонівна. Ах! (Скрикує і затуляє лице обома руками, боячись глянути назад.)

Кочкарьов. Та чого ж ви злякалися? Не лякайтеся, це я. Справді, візьміть Івана Кузьмича.

Агафія Тихонівна. Ах, мені соромно, ви підслухали.

Кочкарьов. Нічого, нічого, адже я свій, рідня, передо мною нема чого соромитись: одкрийте ж ваше личко.

Агафія Тихонівна (наполовину відкриваючи лице). Мені, далебі, соромно.

Кочкарьов. Ну, візьміть же Івана Кузьмича.

Агафія Тихонівна. Ах! (Скрикує і затуляється знову руками.)

Кочкарьов. Справді, чудо людина, справляє свою службу… просто надзвичайна людина.

Агафія Тихонівна (потроху відкриває лице). Як же, а інший? а Никанор Іванович, адже він теж хороша людина.

Кочкарьов. Змилуйтеся, це ж погань проти Івана Кузьмича.

Агафія Тихонівна. А чому?

Кочкарьов. Ясно, чому. Іван Кузьмич людина, ну, просто людина… людина, якої не знайдеш.

Агафія Тихонівна. Ну, а Іван Павлович? Кочкарьов. І Іван Павлович погань! усі вони погань. Агафія Тихонівна. Так уже й усі?

Кочкарьов. Та ви тільки поміркуйте, порівняйте тільки: це, хоч що кажіть, та Іван Кузьмич, а то ж казна-що: Іван Павлович, Никанор Іванович, чорт знає що!

Агафія Тихонівна. А вони ж, їй-право, такі дуже… скромні.

Кочкарьов. Які там скромні! Забіяки. Щонайбуйніший народ. Охота вам бути побитою на другий день після весілля!

Агафія Тихонівна. Ах, Боже мій! Це вже справді, таке нещастя, гірш за яке й бути не може.

Кочкарьов. Ще б пак! Гірш за це й не вигадаєш нічого.

Агафія Тихонівна. То ви радите, що найкраще взяти Івана Кузьмича?

Кочкарьов. Івана Кузьмича, натурально Івана Кузьмича. (Набік.) Справа, здається, йде на лад. Подкольосін сидить у кондитерській, піду швидше по нього.

Агафія Тихонівна. То ви гадаєте — Івана Кузьмича?

Кочкарьов. Неодмінно Івана Кузьмича.

Агафія Тихонівна. А тим, іншим, хіба відмовити? Кочкарьов. Звісно, відмовити.

Агафія Тихонівна. А як же це зробити? якось соромно.

Кочкарьов. Чому ж соромно? Скажіть, що ви ще молоді, і не хочете заміж.

Агафія Тихонівна. Таж вони не повірять, почнуть розпитувати: та чому, та як?

Кочкарьов. Ну, а коли ви хочете покінчити все одним разом, скажіть просто: «Геть звідси, дурні!»

Агафія Тихонівна. Як же можна так сказати?

Кочкарьов. А ви спробуйте. Я вас запевняю, що після цього всі вибіжать геть.

Агафія Тихонівна. Та це ж вийде якось дуже лайливо.

Кочкарьов. Та ви ж їх не побачите більше, то чи вам не однаково?

Агафія Тихонівна. Та вийде ж якось негаразд… адже вони розгніваються.

Кочкарьов. А яке горе, коли розгніваються! Якби з цього щось вийшло, тоді інша справа, а тут щонайбільше, коли хтось із них плюне в вічі, оце й усе.

Агафія Тихонівна. Ну, от бачите!

Кочкарьов. Та що ж за горе? Адже іншим по кілька разів плювали, їй-богу! Я теж знаю одного: чудовий із себе мужчина, рум’янець на всю щоку; до тих пір підлещувався й набридав своєму начальникові про прибавку платні, що той кінець кінцем не витримав — плюнув у самісіньке обличчя, їй-богу! «От тобі, — каже, — твоя прибавка, відчепись, сатано!» А платню, проте, збільшив. То що ж з того, що плюне? Коли б, інша справа, була далеко хустка, а вона ж тут у кишені — взяв та й обтер.

У сінях дзвінок.

Стукають: хтось із них, певно; я б не хотів тепер із ними зустрічатись. Чи нема там у вас іншого виходу?

Агафія Тихонівна. Як же, чорними сходами. Але, далебі, я вся тремчу.

Кочкарьов. Нічого, більше сміливості. Прощавайте! (Набік.) Швидше приведу Подкольосіна.

Ява II

Агафія Тихонівна і Яїчниця.

Яїчниця. Я навмисне, пані, прийшов трохи раніше, щоб поговорити з вами сам на сам, на дозвіллі. Ну, пані, щодо чину, я вже гадаю, вам відомо: служу колезьким асесором, люблять мене начальники, підлеглі слухаються… не вистачає тільки одного: подруги життя.

Агафія Тихонівна. Так.

Яїчниця. Тепер я знаходжу подругу життя. Подруга ця ви. Скажіть просто: так чи ні? (Дивиться їй в плече, набік.) О, вона не те, що, як бувають худенькі німкені; дещо є.

Агафія Тихонівна. Я ще дуже молода… не маю бажання ще заміж.

Яїчниця. Змилуйтеся, а сваха навіщо клопочеться? Але, може, ви хочете щось інше сказати, говоріть…

Чути дзвінок.

Чорт забирай, ніяк не дадуть діла зробити.

Ява III

Ті ж і Жевакін.

Жевакін. Пробачте, шановна, що я, може, дуже рано. (Обертається і бачить Яїчницю.) Ах, уже є… Іванові Павловичу моє шанування!

Яїчниця (набік). Провалився б ти із своїм шануванням! (Голосно.) То як же, пані?.. Скажіть тільки одне слово: так чи ні?..

Чути дзвінок. Яїчниця сердито спльовує.

Знову дзвінок!

Ява IV

Ті ж і Анучкін.

Анучкін. Може, пані, я раніше, ніж належить і дозволяє чемність… (Побачивши інших, скрикує й розкланюється.) Моє шанування!

Яїчниця (набік). Візьми собі своє шанування! Лиха личина тебе принесла, підломилися б твої сухорляві ноги! (Голосно.) То як же, пані, вирішите — я людина службова, часу в мене обмаль: так чи ні?

Агафія Тихонівна (зніяковіло). Не треба… не треба… (Набік.) Нічого не розумію, що говорю.

Яїчниця. Як не треба? з якої речі не треба?

Агафія Тихонівна. Нічого, нічого… Я не той… (Набираючись духу.) Геть звідси!.. (Набік, сплеснувши руками.) Ах, Боже мій, що я таке сказала?

Яїчниця. Як: «геть звідси»? Що це таке значить: «геть звідси»? Дозвольте дізнатися, що ви розумієте під цим? (Взявшись у боки, підступає до неї грізно.)

Агафія Тихонівна (глянувши йому в лице, скрикує). Ух, приб’є, приб’є! (Вибігає.)

Яїчниця стоїть, роззявивши рота. Вбігає на крик Орина Пантелеймонівна і, глянувши йому в лице, теж скрикує: «Ух, приб’є!» і вибігає.

Яїчниця. Що за притичина така! От, справді, пригода!

В дверях дзвонить дзвінок і чути голоси.

Голос Кочкарьова. Та заходь, заходь, чого ж ти став?

Голос Подкольосіна. Та йди ти вперед. Я тільки на хвилину: оправлюсь, розстебнулася штрипка.

Голос Кочкарьова. Та ти дременеш знову.

Голос Подкольосіна. Ні, не дремену! їй-богу, не дремену!

Ява V

Ті ж і Кочкарьов.

Кочкарьов. Ну от, дуже треба оправляти штрипку.

Яїчниця (звертається до нього). Скажіть, будь ласка, дівиця дурна, чи як?

Кочкарьов. А що? трапилося хіба що?

Яїчниця. Та незрозумілі вчинки; вибігла, почала кричати: «Приб’є, приб’є!» Чорт знає що!

Кочкарьов. Еге, це з нею буває. Вона дурна.

Яїчниця. Скажіть, адже ви їй родич?

Кочкарьов. Як же, родич.

Яїчниця. А який родич, дозвольте дізнатись?

Кочкарьов. Їй-право не знаю: якось тітка моєї матері щось таке її батькові,