Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Кочкарьов. Та чого ж вона вийшла?

Фекла. Та присоромили, тому й вийшла; зовсім ізконфузили, так що не всиділа на місці. Просить пробачити: увечері щоб на склянку чаю завітали. (Виходить.)

Яїчниця (набік). Ох, ота мені склянка чаю! От через що не люблю сватання, почнеться тяганина: сьогодні не можна, та завітайте завтра, та ще позавтра на склянку, та треба ще подумати. А діло ж пусте, аж ніяк не головоломне. Чорт забирай, я людина службова, мені нема коли.

Кочкарьов (до Подкольосіна). А хазяйка непогана, га?

Подкольосін. Так, непогана.

Жевакін. А хазяєчка гарна.

Кочкарьов (набік). От чорт! Цей дурень закохався. Ще буде, чого доброго, заважати. (Голосно.) І зовсім не гарна, зовсім не гарна.

Яїчниця. Ніс великий.

Жевакін. Ну ні, носа я не примітив. Вона… такий пуп’яночок.

Анучкін. Я сам теж їхнього погляду. Ні, не те, не те… Я навіть думаю, що навряд чи вона знайома з поводженням вищого товариства. Та й чи знає ще вона по-французькому?

Жевакін. Так чого ж ви, насмілюся спитати, не поговорили з нею по-французькому? Може, і знає.

Анучкін. Ви гадаєте, я говорю по-французькому? Ні, я не мав щастя скористатися з такого виховання. Мій батько був мерзотник, тварюка. Він і не думав навчити мене французької мови. Я був тоді ще дитиною, мене легко було привчити, варто тільки одлупити гарненько, і я б знав, я б неодмінно знав.

Жевакін. Ну а тепер, коли ви не знаєте, яка ж користь вам, коли вона…

Анучкін. Е ні, ні, жінка зовсім інша річ. Треба, щоб вона неодмінно знала, а без того в неї і те, і оце… (показує жестами) все вже буде не те.

Яїчниця (набік). Ну про це хай дбає хтось інший, а я піду та обдивлюсь знадвору будинок і флігелі: коли тільки все як слід, то цього ж таки вечора доб’юся діла. Ці женишки мене не лякають. Народ щось кволуватий. Таких відданиці не люблять.

Жевакін. Піти запалити люлечку. А що, чи не по дорозі нам? Де ви, дозвольте спитати, живете?

Анучкін. А на Пісках, у Петровському провулку.

Жевакін. Еге, вийде так: я на острові, у 18-й лінії; а проте все-таки я вас проведу.

Стариков. Ні, тут щось чванькувато. Ой, згадаєте потім, Агафіє Тихонівно, і нас. Моє поважання, панове! (Кланяється й виходить.)

Ява XXI

Подкольосін і Кочкарьов.

Подкольосін. То що ж, ходімо й ми.

Кочкарьов. Ну що, адже правда, хазяйка гарна?

Подкольосін. Та що! мені, признатись, вона не подобається.

Кочкарьов. Отакої! це що? Та ти ж сам погодився, що вона хороша.

Подкольосін. Та так, якось не те: і ніс довгий, і по-французькому не знає.

Кочкарьов. А це що? тобі навіщо по-французькому?

Подкольосін. Ну все-таки наречена повинна знати по-французькому.

Кочкарьов. А чому?

Подкольосін. Та тому, що… вже я не знаю чому, а все вже в неї буде не те.

Кочкарьов. Ну от, один дурень зараз сказав, а він і вуха розвісив. Вона красуня, просто красуня; такої дівчини не знайдеш ніде.

Подкольосін. Та вона мені самому спочатку була сподобалась, а потім, як почали говорити: довгий ніс, довгий ніс, ну, я роздивився, і сам бачу, що довгий ніс.

Кочкарьов. Ех ти, тютя з полив’яним носом. Вони навмисне говорять, щоб тебе спровадити, і я теж не хвалив, так завжди робиться. Це, брат, така дівчина! Ти роздивись тільки її очі, це ж чорт знає що за очі: говорять, дихають! А ніс, — я не знаю, що за ніс! білий — як алебастр! Та й алебастр не кожний дорівняється. Ти роздивись сам гарненько.

Подкольосін (усміхаючись). Та тепер я знову бачу, що вона ніби гарна.

Кочкарьов. А звичайно ж, гарна. Послухай, тепер, коли всі вони пішли, ходім до неї, поговоримо і все скінчимо.

Подкольосін. Ну, цього я не зроблю.

Кочкарьов. Чому ж?

Подкольосін. Та що за нахабство? Нас багато, хай вона сама вибере.

Кочкарьов. А що тобі на них зважати: боїшся суперництва, чи що? Хочеш, я їх усіх за хвилину спроваджу?

Подкольосін. А як ти їх спровадиш?

Кочкарьов. Ну, це вже моя справа. Дай мені тільки слово, що потім не будеш одмовлятися.

Подкольосін. Чому ж не дати? будь ласка. Я не відмовляюсь: я хочу женитись.

Кочкарьов. Руку!

Подкольосін (подаючи). Візьми!

Кочкарьов. Ну оцього мені тільки й треба.

Обидва виходять.

Дія друга

Кімната в домі Агафії Тихонівни.

Ява І

Агафія Тихонівна сама, потім Кочкарьов.

Агафія Тихонівна. Справді, яка трудність — вибір! Коли б іще один, два чоловіка, а то чотири. Як хочеш, так і вибирай. Никанор Іванович непоганий із себе, хоч, розуміється, худорлявий, Іван Кузьмич теж нічогенький. Та, правду казавши, Іван Павлович теж, хоч і товстий, а таки показний мужчина. Прошу покірно, як тут бути? Балтазар Балтазарович знову ж мужчина з достоїнствами. Так важко вирішити, так важко, що й не розказати. Якби губи Никанора Івановича та приставити до носа Івана Кузьмича, та взяти скільки-небудь сміливості, яка в Балтазара Балтазаровича, та додати ще, мабуть, до нього огрядності Івана Павловича, я б одразу вирішила. А тепер от подумай! просто аж голова заболіла. Я думаю, найкраще кинути жеребок. Покластися в усьому на волю Божу: хто викинеться, той і чоловік. Напишу їх усіх на папірцях, скручу в трубочки, та й хай буде, що буде. (Підходить до столика, виймає звідти ножиці і папір, нарізає квиточки і скручує, продовжуючи говорити.) Таке нещасне становище дівчини, особливо ще закоханої. Із мужчин ніхто не зважає на це, просто не хочуть зрозуміти цього. Ось вони вже всі готові! лишається тільки покласти їх в ридикюль, зажмурити очі, та й хай буде, що буде. (Кидає квиточки в ридикюль і перемішує їх рукою.) Страшно… Ах, якби Бог дав, щоб вийнявся Никанор Іванович; ні, а чому він? Краще ж Іван Кузьмич. А чому ж Іван Кузьмич? чим же погані ті, інші… Ні, ні, не хочу… який вибереться, той хай і буде. (Шукає рукою в ридикюлі і виймає замість одного всі.) Ух! усі! всі вийнялися. А серце так і тьохкає! Ні, одного! одного! неодмінно одного! (Кладе квиточки в ридикюль і перемішує.)

В цей час увіходить потихеньку Кочкарьов і стає позаду.

Ах, якби вийняти Балтазара… що я! хотіла сказати Никанора Івановича… ні, не хочу, не хочу. Кого накаже доля.

Кочкарьов. Та візьміть Івана Кузьмича, од усіх найкращий.

Агафія