Іванна Желізна - Подарована Асмодею, Іванна Желізна

Розділ 17 Нора/Асмодей

З останньої нашої з Асмодеєм зустрічі минуло два дні. Здавалося, що я мала вже трохи оговтатися і перестати хвилюватися, але щось пішло не так. Після того, як чоловік перепросив, почалася незручна пауза. І якби не терміновий телефонний дзвінок Демону, я б не знала, що мені робити далі.

Та удача посміхнулася мені. 

Асмодей поспіхом попрощався і зазначив, що ми ще повернемося до теми роботи. Та я не думала, що ця розмова так швидко відбудеться. 

Не встигла я прокинутися сьогодні, як отримала повідомлення від Демона. Він дав мені годину на збори й велів очікувати його водія. Про те, куди я мушу поїхати, мені ніхто не повідомив. Тому я з острахом була змушена поквапитися. 

Дорогою мене накрила якась тривожність. Я їхала з охоронцем, якого бачила вперше. На всі мої запитання про пункт призначення, він тільки лаконічно мовчав. Залишалося тільки сподіватися, що все буде добре.

Коли автомобіль зупинився біля якоїсь скляної будівлі й мені сказали вийти, страх зріс до максимуму. На ватяних ногах я ступила на розжарений асфальт і видихнула з полегшенням, коли побачила усміхненого Тайпана. Не розумію чому, але цей чоловік не викликав у мене поганих думок. Навпаки, на відміну від Асмодея, він подобався мені. 

— Привіт, Бембі.

— Привіт, Еде, — віддзеркалюючи посмішку, вітаюся я. 

Ліфтом на п'ятнадцятий поверх ми підіймаємося мовчки. Якщо Тайпан почуває себе розслаблено, насвистуючи якусь мелодію, мене сковує тривога. І вона не даремна. 

Опинившись на потрібному поверсі, який віддалено нагадував мені лікарню, ми з Едом заходимо до білосніжної кімнати, де вже розмовляють двоє чоловіків. Серце пропускає удар, коли в одному з них я впізнаю Асмодея. 

— Добридень, — вичавлюю з себе, але погляду не підіймаю.

— А ось і твоя нова помічниця, Маркусе. — Помічниця? 

Почуте мене дивує, а тому я крадькома озираюся по сторонах. Зліва від мене столик, на якому металеві посудини з різними медичними інструментами. Трохи далі я бачу канапу, а біля неї декілька пристроїв, які я бачила тільки у фільмах. 

Мені не важко здогадатися, що це медичний кабінет. Але що тут забула я? І чому Асмодей каже, що я нова помічниця Маркуса? 

— Та вона ж зовсім дитина, — якось приречено констатує факт сивоволосий чоловік. 

— Нічого, чим швидше зрозуміє як побудований цей світ, тим швидше до нього адаптується. Я не кажу, щоб вона допомагала тобі робити операції, хай банальною медсестрою побуде. Допоможе з перев’язками ран моїх бійців, а там побачимо, що з цього вийде. 

—  Але я боюся крові… — погляд падає на Тайпана, але той тільки стискає губи в одну смужку і ніяк не коментує рішення свого боса.

— Виходить у тебе буде гарна можливість побороти свій страх, маленька. Ти ж хотіла знайти роботу, то вітаю з новим призначенням. Від сьогодні допомагатимеш Маркусу, а він тобі за це платитиме. 

Щось мені здається, що це зовсім не так. І кошти будуть йти з кишені Асмодея. Та чоловік вирішує мені збрехати, щоб не побачити спротиву. 

Я невпевнено дивлюся на Маркуса, очікуючи його реакції. Але і він не перечить Асмодею. Що ж, діватися мені нікуди. Доводиться тільки кивнути у знак згоди й змиритися з новою участю. 

— От і чудово. Тепер щодня водій буде забирати тебе і привозити до Маркуса. Він тебе навчить всього, що зможе. Від тебе потрібно тільки старання і намагання мене не розчарувати, — це були останні настанови чоловіка, перш ніж він встав зі шкіряного крісла. 

— Не бійся, Бембі. У тебе все вийде. Я у тебе вірю, — я була вдячна Тайпану за ці слова. Бо мій емоційний стан був таким кепським, що я стримувалася з останніх сил, щоб не заплакати. 

Асмодей знову поставив мене перед фактом, не давши жодного вибору. І я вкотре відчула те, що нічого не вартую. Будь-хто міг розпоряджатися моїм життям, але тільки не я сама.

***

— Ну і навіщо ти притягнув Нору до Маркуса? Хочеш ще більше її травмувати? — якщо у кабінеті Тайпан мовчав, то опинившись зі мною сам на сам у ліфті, він вирішив оголосити своє невдоволення. 

— Вона сама плакалася мені, що боїться опинитися на вулиці без копійки за душею. Я їй дав можливість заробити грошей і набратися досвіду. Вважай, що я допомагаю Норі, — роздратовано відрізав я. 

— Якби ти справді хотів допомогти дівчині, то б влаштував її у коледж, щоб вона навчалася і дав би грошей на перший час. А не привів її до Маркуса, на операційному столі якого, мінімум раз в тиждень хтось лежить з вогнепальним пораненням. 

Найменше я люблю, коли хтось намагається мене вчити. Я прекрасно знаю, що я роблю. І якби мені не хотілося тримати цю дівчину біля себе, то б давно вже зробив, як Тайпан говорить. Дав би їй грошей і відпустив у вільне плавання. Та Демону ця думка не подобається. Він хоче, щоб Нора була десь поруч. І я поки не розумію чому мені це так необхідно.

Спочатку я взагалі хотів забрати у свій маєток, щоб вона виконувала дрібні поручення домоправительки. Але потім збагнув, що це погана ідея. Як мінімум проблем могла завдати Ліліт, яка любить зривати свою злість на прислузі. Та й у маєтку не завжди безпечно. Тому я вирішив, що найкращим варіантом буде, якщо Нора працюватиме у Маркуса. Він і приглянути за нею зможе, не викликаючи підозр. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍