Вікторія Вашингтон - Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон

Слова Кайла продовжували звучати в моїй голові, залишаючи після себе гіркий присмак розчарування. Я відчувала, що наше ставлення одне до одного перейшло на новий рівень, і тепер, коли я опинилася під його суворим наглядом, мені доведеться зізнатися перед собою, що не можу позбутися його просто так. Його влада з мене була беззастережною, і я розуміла, що тепер не зможу уникнути цього впливу.

— Чорт тебе дер, Кайле, — вилаялася сама собі під ніс.

Під домашнім арештом я відчувала себе, як полонений птах, позбавлений волі та можливості відлетіти. Проте всередині мене щось чинило опір цьому тюремному стану, і я розуміла, що моя боротьба тільки починається. У голові крутилися думки про те, як позбутися його контролю та повернути собі свою незалежність. Її я дуже гостро потребувала.

Загалом не збиралася потурати його дурним заборонам, але треба було діяти розумніше. Ось тільки поки що не розуміла, як саме.

Я стомлено потерла перенісся, коли телефон знову пролунав вхідним дзвінком.

Ліам буквально продовжував мене ними тероризувати, принагідно відправляючи повідомлення.

Перші я читала. Він каявся і робив це так, що всю ніч я захлиналася сльозами. А потім вирішила залишати непрочитаними. І зараз, після останнього дзвінка, зовсім вимкнула телефон.

Це було надто складно. Душа буквально розривалася на частини. Краще б, якби він зовсім не намагався зі мною зв'язатися.

Я розуміла, що не можу продовжувати таким чином, що треба щось міняти у цій ситуації. Але як? Я була слабкою і беззахисною перед цією грою, яку розв'язав Ліам. Моє серце розривалося на частини, не знаючи, як вчинити далі.

Кожен день був мукою, кожен дзвінок від нього нагадував минуле, про те, що вже не можна повернути. Я намагалася втекти від своїх думок, зайняти себе чимось іншим, але вони все одно поверталися, переслідуючи мене як привиди.

Я розуміла, що не можна так просто відпустити його зі свого життя, що ці почуття не зникнуть по клацанню пальців. Але водночас розуміла, що треба навчитися жити далі, рухатись уперед, не озираючись на минуле. Потрібно було знайти сили відпустити його і почати все з чистого аркуша.

— Ти маєш бути сильною, — як мантру повторювала сама собі.

Я зрозуміла, що я не маю іншого вибору, як впоратися з цією ситуацією поодинці. Я мала знайти спосіб вирватися з цього замкнутого кола, в яке мене загнали обставини. Настав час для рішучих дій, і я не могла дозволити собі сумніватися у своїх силах.

Повільно підводячись зі стільця, я відчула, як напруга всередині мене наростає. Мої думки стали яснішими, і я зрозуміла, що мені треба діяти швидко і рішуче. Я пішла до вікна, звідки відкривався краєвид на вулицю, і побачила, що біля будинку стоїть машина. Я не могла повірити своїм очам – поруч із нею стояв і сам Ліам.

Моє серце вмить набрало розгін, а розум казав, що мені треба щось вигадати. Терміново.

Я сховалась у тіні фіранки та спостерігала за ним. Здавалося, що він не наважується зателефонувати до дзвінка.

Але коли це все-таки сталося, то я з усіх ніг помчала вниз.

Прекрасно знала, що Кайл зараз знаходиться вдома, тому зовсім не здивувалася, коли вперше за кілька днів, після нашої розмови, з ним зіткнулася.

— Нічого собі, вирішила вийти зі своєї кімнати? — здивовано підняв брову. — Якщо що, по дому ти можеш пересуватись спокійно.

Чорт, він ще й знущається з мене?

— Дуже сильно не хотіла стикатися з тобою, — окинула його ненависним поглядом, знову відчуваючи в собі цю хвилю обурення.

— І що ж зараз змінилося? — Він підняв брову.

— Там прийшов ... Хлопець. Можеш не впускати його в будинок, щоб він не говорив?

Сама не вірила, що прошу про щось Кайла. Він, здавалося, теж, якщо зважити на те, як його брови піднялися вгору.

Кайл дивився на мене ніби не вірив своїм вухам.

— Ти просиш мене не впускати когось у наш дім? — його голос звучав змішано знущальним та здивованим.

— Так, — коротко відповіла я, відчуваючи, як напруга в кімнаті наростає.

Кайл задумливо глянув на мене.

— Що за хлопець? — спитав він, не відриваючись від мене.

— Я не хочу, щоб він взагалі потрапив до тебе в будинок, — сказала я, відчуваючи, як нерви опинилися на межі.

Кайл кивнув начебто розуміюче і повернувся до дверей.

— Я подбаю про те, щоб він не заходив сюди, — запевнив він мене, відчиняючи двері.

Він пройшов у коридор, і я відчула, як нарешті отримала трохи дихання. Але водночас розуміла, що цей випадок може призвести до непередбачуваних наслідків. У моїй голові закрутилася думка — що далі?