Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Джеймс легенько вдарив друга в плече. 

- Ага, ти мене переміг. Знову. Прийми вітання. Але не заривайся, дні моєї слави ще попереду. Шикуйся в чергу за майбутніми свіжими плітками.

- Наприклад? - перепитав Пітер, на що Джеймс з кам’яним обличчям відповідав.

- Ну, наприклад, незабаром всі дізнаються, що я серійний маніяк та вистеження людей  - моє хобі; я заманюю їх у підвал і там вбиваю, і так далі за сценарієм. 

Пітер вислухав цю тираду з таким виглядом, ніби він знаходився біля ліжка вмираючого душевнохворого, що остаточно втратив рештки розуму.

- Того дня, коли ти станеш маніяком, я з'їм свого светра. Як тобі парі?

- Вважай, що ти його вже програв!

На це Пітер розреготався і попрямував до табору, а в куточках губ його друга застигла подоба посмішки.

Друзі побачили свій табір, де багаття вже горіло на всю, і поспішили туди. Підійшовши ближче, вони відчули запах смажених сосисок і бекону. Нагуляний на свіжому повітрі апетит дав про себе знати, тож незабаром вся компанія затишно влаштувалася біля багаття і дружно поглинала гарячу похідну їжу.

- Жаль, не допетрав взяти вудочку, насмажили би риби, - нарікав Брістоул-старший. Тоні у відповідь промурмотів щось, але через набитий рот його полум'яна промова вийшла більше схожою на мукання.

- Та тут хіба щось зловиш, ще й у таку погоду, містере Брістоул, - авторитетно зауважив Пітер, уминаючи чергову соковиту зажаристу сосиску.

- По-перше, я тобі разів сто вже говорив, клич мене Стівеном. А, по-друге... може ти й правий, Пітере, але якби нам вдалося відплисти подалі від прибережних хвиль на добрячому катері, та навіть на човні, я б відвів душу. Рибка напевно якраз із товщі води вилізла на сонечку погрітися і тут я її цап! - Стівен мрійливо змахнув шампуром і мало не впустив сосиски на пісок.

Пітер дістав фотоапарат і під загальне улюлюкання взявся всіх фотографувати. Тоні завзято позував наче справжнісінька суперзірка, Джеймса сфотографували з повним ротом - Пітер пошепки пообіцяв показати фото Полі. Друзі довго сміялися і веселилися, і час минав аж занадто швидко.

Сонце невблаганно хилилося в захід, і швидко сховалося за тремтячою рискою горизонту, пофарбувавши воду в яскраві оранжево-червоні кольори. Західний вітер затих, і разом із сутінками на мандрівників опустився холодний туман. Поки ще не зовсім стемніло Джеймс і Пітер прийнялися ставити намет. Працювали швидко і мовчки: всі змерзли і хотіли якнайшвидше опинитися в теплі.

Весь вечір компанія сиділа в наметі з включеним портативним обігрівачем, тут грали в карти і пили чай з термоса. Ентоні дістав свій термос і, зробивши ковток, скривився.

- Ну то що, здаєтеся? Останній шанс, хлопці! У мене роял-флеш! - Переможно оголосив він і виклав карти перед собою на підлогу.

Решті пощастило менше, адже переможені виконували бажання переможця, а Тоні просто неймовірно щастило того вечора. Так Джеймсу довелося заспівати національний гімн - все б нічого, але зі слухом у нього не склалося і тому його спів більше скидався на гарчання пораненого ведмедя, як зауважив Пітер; сам же Тоні зобов'язався станцювати канкан завтра вранці і мити посуд всі вихідні, що залишилися. Потім Тоні остаточно розбушувався і переказував анекдоти один за одним, а перед сном розповів страшну історію, що заледенила не одну душу. За словами самого Тоні.

На небі вже іскрилися пізні зірки, коли, нарешті, було оголошено відбій.

- Ти мав рацію, Джей, Тоні і справді розійшовся.

- Це він ще тихесенько поводився. Соромився, чи що.

Друзі тихенько загиготіли.

Джеймс все ворочався і не міг заснути. Заважав шум вітру і нове місце. Майже одразу після відбою до нього долинуло хропіння Стівена і легке посвистування Тоні. Несподівано Пітер штовхнув приятеля у бік.

- Не спиться?

- Угу. Заснеш тут, коли тебе пхають…

Але Пітер проігнорував випад.

- Мені теж. 

Тим часом Пітер продовжував.

- Сподіваюся, я добре написав тест із хімії. І ти теж.

Джеймс ледь усміхнувся у темряву і навмисне серйозно промовив.

- Я не сказав би, що це в цілому залежало від мене.

Хлопці синхронно пирхнули. Стівен різко схропнув і затих.

- От якби цей день не закінчувався.

- Тоді б ти ніколи не закінчив школу.

Пітер тихенько тицьнув друга в плече.

- Ти стеж за своїми бажаннями, скоро випускний. Пола з тебе три шкіри спустить, якщо ти їй зіпсуєш вечір.

Джеймс зміг лише невиразно хмикнути. Йому найменше за все хотілося говорити зараз про Полу. Але друг не вимагав відповіді і Джеймс з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що той вже задрімав.

- На добраніч, Піте.

- Ммм... - долинуло до Джеймса. Незабаром сон зморив і його.

   ~~~

Капітан Мур розпікала його вже двадцяту хвилину поспіль. Дастін знав точний час, адже величезний годинник висів прямо перед його носом. Він стояв у кабінеті власного шефа і слухав невдоволений лемет цієї капітанші, відчуваючи себе кошеням, що наробило шкоди.