Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Е-е, ні, агенте Плохiш! Так не піде! Спецагент має володіти прийомами шифрування на той випадок, якщо доведеться писати донесення. Адже далеко не завжди інтернет або телефон - надійні засоби, цими каналами найчастіше ведеться прослуховування. Щоб секрети агентства не стали надбанням ворога, їх треба ретельно приховувати. Тож давай, не лінуйся, а повторюй за мною, - скомандував Макс.

Після деяких мук агенту Плохiшу вдалося все ж таки опанувати техніку шифрувального письма. Він отримав завдання написати вдома зашифроване послання і принести його до школи. Там його потрібно опустити в щілину шафки з одягом Макса, але зробити це непомітно для оточуючих. Макс зі свого боку напише зашифрованого листа Віталіку і так само підкине його в шафку з одягом друга. Агент Плохiш повинен буде розшифрувати отриманий лист від агента Актора, а той у свою чергу прочитає шифроване послання друга. Результат обговорюватимуть на наступному занятті, про час і місце проведення якого агента Плохiша буде повідомлено додатково.

Окрилений успіхами Віталік почав дякувати другові:

- Максе, якби не ти... Та я б до цього часу... Я хотів сказати... - намагався висловити він свої емоції, але слів, як завжди, не вистачало.

- Агенте Плохiш, запам'ятай друге шпигунське правило: "стислість - сестра таланту спецагента"! - важливо прорік друг.

- Ой, а яке ж перше правило? Я здається, забув... - схаменувся той.

- Віталіку, перше і головне правило - секретність, - нагадав друг.

- Зрозумів! - підтвердив Плохiш.

Час було розходитися по домівках. Дорогою новоявлений агент запитав:

- Максе, як ти думаєш, чи зможу я подужати секррретну науку і коли-небудь стати таким, як ти?

- Послухай, тобі не треба бути таким, як я або хтось інший. Ти можеш бути самим собою. А якщо намагатимешся добре вчитися, то станеш кращою версією себе і наблизишся до заповітної мети. Адже в тебе ж є мета, Віталіку? - уточнив Макс.

- Звичайно, є! Стати таким, як ти! - вперто відповів друг.

Коли друзі розійшлися і Макс підходив до свого будинку, він подумав про Плохiша. Було ясно, що найбільше у світі той мріяв бути спецагентом. Але він так само прагнув у всьому бути схожим на самого Макса, зробивши його своїм кумиром. Це трохи хвилювало хлопчика. Що не кажи, приємно бути чиїмось прикладом для наслідування, але це так само накладає велику відповідальність.

Удома після вечері тато читав газету, сидячи на дивані, і пив чай. Мама намагалася зосередитися на своєму улюбленому серіалі. Поруч галасливо гралися Макс з Елкою, вони саджали Рема в лялькову коляску і катали вітальнею. Пес із задоволенням брав участь у розвагах і не відмовлявся покататися з вітерцем.

- Діти, можна грати трохи тихіше? - попросив тато, відірвавшись від читання. - Ви заважаєте мені зосередитися на новинах.

Але брат і сестра, які розвеселилися, не могли так швидко заспокоїтися. Вони реготали і бігали з коляскою від стіни до стіни, катаючи задоволеного Рема.

Раптом почувся відчайдушний крик тата:

- А-а-а-а!

Діти несподівано зупинилися й обернулися. Мама зірвалася зі свого місця, немов досвідчений спринтер, щоб допомогти чоловікові:

- Що сталося, любий? - стривожено запитала вона.

- Я чай розлив випадково. А він гарячий... - процідив тато крізь зуби.

- Як же ти так необережно? - виголосила мама, витираючи калюжу рушником.

- Та тут таке!.. Ви не повірите!

- Що ж ти там вичитав, тату?

- А ось послухайте: "Представники Білого дому обговорили допомогу Україні з компаніями-виробниками зброї. Радник американського президента з національної безпеки Джейк Салліван заявив про необхідність "допомогти українцям подолати технологічні труднощі, що заважають досягти прогресу" на полі бою. Основну увагу було приділено поставкам передової американської зброї, зокрема безпілотних літальних апаратів. За словами Саллівана, він виконує прохання українських дітей, чиї відчайдушні голоси досягли Білого дому." - прочитав тато.

У вітальні запанувала повна тиша. Усі перетравлювали почуту новину. Навіть сестричка, яка нічого не розуміла, застигла на місці й відкрила рота, за компанію з усіма.

Тато уважно дивився на сина, чекаючи його реакції.

- Це виходить... - нарешті заговорив Макс, - що мої слова були почуті?

- Саме так! - підтвердив тато. - Мало того, містер Салліван виконав свою обіцянку!

- А головне, він згадав українських дітей, від імені яких ти просив його про допомогу! - заговорила зраділа мама.

- Виходить, радник американського президента дотримав слова! - вигукнув Макс.

- У тебе вийшло, синку! - з почуттям гордості заявив тато і потряс його за плечі.

- Головне, що Україна тепер, нарешті, отримає додаткове озброєння, так необхідне для перемоги! - додав син.

Макс сяяв від щастя. Ось і ще одну перемогу можна додати до своєї особистої скарбнички подвигів.

Перед сном хлопчик відкрив свій торішній підручник із математики, знайшов сторінку номер 6 і почав складати шифроване послання для Віталіка. У нього вийшов такий текст:

"364 252 758 908 463 289 761 321 430 770 121 348 678 126 845 234 324 453 478 353 513 532 411 846 974 663 754 446 778 995 743 917 335 732 463 776 981 982 442 569 772 481 132 663 387"

У перекладі це означало: "Зустріч завтра на тому самому місці о тій самій годині". Макс вирішив, що це буде гарною перевіркою другу. Якщо Плохiш з'явиться на зустріч, то це означатиме, що він зміг розшифрувати послання. Макс хитро посміхнувся, запечатав листа у конверт і поставив штамп "Цілком таємно", який був у нього в шпигунському іграшковому наборі. Хлопчик вирішив, що це додасть більшої таємничості.

Уранці Макс, як зазвичай, вийшов на прогулянку з Ремом. У визначений час під'їхала біла машина таксі із заклеєними рекламою вікнами, хлопчик і собака сіли в машину. Одразу ж з водійського місця повернувся агент Домкрат: