Мілена Христич - Ілюзія подолання, Мілена Христич

Кіра усміхнулась…

Що трапилось, мала!- лукаво спитав батько…

Кіра відчула комфорт і тепло. Батьки її досі називали : мала і казали, що вона для них так і лишилась маленькою дівчинкою, незважаючи на те, що сама давно стала матір’ю…

Тоді Кіра розповіла про спогади і щоденник з першої експедиції, що хотіла би послухати…Вона впевнена , що знайде там відповіді…

Батько задумався.

Тоді вона почула кроки Данко . Він схилився за її плечами і привітався з батьком , назвавши його на ймення..

Привіт, Бориса…

Привіт, друже…

Як ви?- спитав Данко…В них були доброзичливі стосунки і Кіра постійно цьому раділа…

Добре…У нас зараз тут багато справ…На західних узбережжях збираються антициклони…

Ясно…- сказав Данко 

Що стосується щоденників, то вам мабуть прийдеться злітати додому в Р.

Я так і зрозумів…- кивнув Данко 

Тоді Кіра зітхнула…Переліт займе пару годин…А потім вони сразу повернуться…

Вони ще поговорили пару хвилин про нагальні справи, про те, коли вони планують забрати з Венери Крістофера та Ідзумі. Трохи про роботу. Домовилися про виліт та спитати , де приблизно шукати щоденники…

На тому вони попрощалися. І Данко спробував заспокоїти Кіру. Бо її серце чомусь тривожно забилось..

Голоси

День  минув у приготуваннях. Вирішили летіти самостійно , не користуючись суспільним транспортом…

Їх шатл був невеличкий , але комфортний…Стояв у ангарі під вілою…

Поки Данко пропадав в ангарі , хоча там було прохолодно та затишно, навіть грала тиха спокійна музика…Кіра готувалась до візиту додому…в дім батьків де вона виросла…

Та й готувати майже не було що…

Так закинула пару одежин та комбінезонів з взуттям у валізу та …

В певний момент вона почала щось чути…

Наче усі навколишні звуки , що виникали на кухні чи у вітальні чи на дворі, де було найбільше звуків…стали складатися у якісь осмислені слова та конструкції

Спочатку Кіра не звернула уваги.

Потім їй здалося, що все це лише вчувається…

Може це просто спека , - подумала Кіра та зачинила панорамне вікно і включила систему конденціонування на віллі

Через десять хвилин безшумного гудіння невидимих приладів у кімнатах настала приємна помірна температура..

І слова перестали складатись з різних не пристосованих для цього звуків.

…

Тоді Кіра відмахнулась , наче від галюцинації , від цих незвичних вражень та стала готувати обід

Звичайно можна було замовити або навіть з’їздити й самим до приємного затишного закладу, але сьогодні Кіра захотіла відволіктись від нагальних справ.

Обід передбачався вегетаріанський …Данко не сперечався 

І коли Кіпі відключила внутрішній селектор , що з’єднував з ангаром, дістала з холодильника продукти та стала ретельно нарізати салати та рибу …

…

Через годину вони з Данко вже зручно влаштувались на терасі …

Данко перебував у гарному настрої та розказав про приготування шатлу

Останнього разу вони літали ним на південь пару місяців тому…

Кіра намагалась уважно слухати.

Але щось їй стало заважати.

Свідомість ніби прослизала у якесь дивне видіння.

І це був не сон.

Це відбувалось наяву тут і зараз

…

Кіра закрила очі і Данко подумав , що утомив її своїм базіканням та просто тихо пив свою каву и їв салат.

Але Кіра насправді наче марила наяву…

Данко, коханий, якраз тепер я перебуваю не тут. Не на землі. 

Данко уважно подивився на дружину. Погляд Кіри був спрямований наче й на нього і дивися прямо йому в очі , але разом з тим  він відчув, вона дійсно перебувала в іншому місці і бачила щось інше..

І що ти бачиш тепер?- тихо спитав він

Я бачу зелену галявину. Дуже простору і освітлену сонцем. А ще будівлю. Стіна уходить від мене кудись вперед, я не бачу її кінця. А ще бачу щось типу саду каміння. 

А що ти відчуваєш?- знову спитав Данко

Спокій. Наче це була я , але не тут і зараз , а колись…В іншому житті

…

Наступної миті Кіра знову бачила уважний м’який погляд чоловіка, його мудре спокійне обличчя. На ньому не було жодного сліду паніки чи невдоволення. Тільки розумний спокій та увага.

Я чув про таке. - тихо сказав він. - Але говорити щось конкретне мабуть зарано. Ми можемо все таки до когось звернутись.

Я знаю. Але зачекай. Давай спочатку розшукажмо мої щоденники. Я впевнена , там є те, що нам потрібно.

Данко потиснув плечима. В наступний момент він заспокійливо поклав свою руку на її. І Кіра зрозуміла, що може бути впевнена в його мудрості та підтримці.

Послухай  коханий, я прошу: не кажи поки що нічого моїм батькам. Хто зна що це, ми не впевнені. Але вони можуть стривожитись , їм через це може бути зле…

Данко розуміючи кивнув головою…

Цілком маєш рацію, кохана. Все залишиться тільки між нами, поки ми не зможемо самі все це пояснити та будемо знати що робити та як з цим жити…Я впевнений , ми справимося.