Таня Толчин - Чарівна розпошивалочка, Таня Толчин

Глава 3

Магічні сліди Рубіна й Росани вели в одному напрямку, Гвент і Остени наближалися до місцевого ярмарку, який розкинувся на засніженій долині поблизу селища строкатими наметами, оповитими гірляндами з магічними ліхтариками. На тлі вечірніх сутінків це яскраве видовище заворожувало красою. Звідусіль сюди прибули селяни-стихійники, поміж наметів снували дітлахи у пошуках солодощів. За кілька монет можна придбати і цукрових кентаврів на паличках, також пухку вату й різнокольорові жуйки з дрібкою магії. З них надувалися не лише бульбашки, також за бажанням і різноманітні фігурки, цікава забава для невгамовних дітей!

— Рубін… Цей шибеник десь тут, неподалік, — пробурмотів гном, глипаючи довкола. — Зараз… Я його…

— Ой! — гучно зойкнувши, Варден скривився від болю, оскільки раптом хтось поцілив в нього сніжкою нижче поясу. — Що за…

— Вибачте… — з-за одного з наметів виринула худорлява постать рудокосого підлітка. — Я не хотів… — винувато опустив голову, шмигнувши кирпатим носом. Схоже, шапчину десь згубив, скуйовджені кучері виблискували міддю, а на обличчі рясніли веснянки.

— Рубіне! — сердито гаркнув насуплений гном. — Нарешті знайшов тебе! Ходи-но сюди, трясця твоїм дзвоникам! Це ти поцупив скриню з кристалами?! Та я ж тобі зараз…

— Поцупив?! — округливши у подиві сірі оченята, хлопчик ображено хмикнув. — Хіба ж я схожий на крадія?! Та я б ніколи…

— Тоді поясни, де взяв скриню з кристалами підігріву! — рикнув Гвент, закипаючи у гніві. — Гера Ірлінда сказала, що саме ти її приніс до ательє! — свердлив розгубленого Рубіна цупким поглядом крізь скельця окулярів. — Навіщо ти її вкрав?! Яка ж ганьба…

— Та я нічого не крав! — обурено виправдовувався хлопчина. — Це Росі принесла й віддала мені…

— Росі? Хто це? — нервово поправивши окуляри, Гвент судорожно зітхнув, бо вже геть розгубився, заплутався.

— Росана… — стиснувши губи, Варден вже шукав зосередженим поглядом посеред наметів свою донечку, оскільки магічний слід вказував, що ця стихійниця десь неподалік. — Росано! — раптом гаркнув, помітивши у натовпі селян знайому дівочу постать.

— Батьку… мамо! — до Остенів мчала вихором худенька дівчинка. Зупинившись за кілька кроків від суворого батька й побіжно глипнувши на застиглого Рубіна, винувато опустила голівку. — Вибачте, пропустила обід… Ми тут в сніжки бавимося… — випустила з рученят грудку снігу.

— Сніжки… — злісно процідив крізь зуби Варден, бо мимоволі став жертвою цієї дитячої забави, проте не це його хвилювало, адже подумки пробурмотів знеболювальне заклинання. Потужним виявився випадковий удар сніжкою, на щастя, з чоловічими причандалами все гаразд… — Росано, нічого не хочеш пояснити? Це ти взяла скриню з кристалами? — проймав знічену доньку сталевим поглядом.

— Так, це я взяла скриню та віддала Рубіну, — чесно зізналася стихійниця й за мить рішуче підняла голову, поглянувши батькові в очі. — Я лише хотіла допомогти бідолашним кентаврам, бо вони мерзнуть взимку і ті кристали потрібні для…

— Отже, це ти… — зрештою, Варден полегшено видихнув, оскільки виявилося, що в маєтку немає крадіїв. — Та хіба гарно брати речі без дозволу? Ще й такі цінні! Гер Брайт працював над цими кристалами протягом місяця, стільки часу й магії витратив! Неустанно працював, хоча йому й без того клопотів вистачає, чого лише варті ті близнючки… — мимохідь пригадав бешкетних доньок Брайта, юних магинь вогню, яких не варто з очей спускати, нещодавно через свої забавки ледь не спалили рідний маєток!

— Не сказала, бо ви б з матінкою не дозволили… — винувато буркнула дівчинка. — Але… Хотіла допомогти кентаврам! Якщо ми якось обійдемося без тих кристалів, то вони… Вони мерзнуть! — вперто наполягала на своєму, своєю твердолобістю вдалася в батька. — Я хочу створити фонд захисту тварин! — діловито здійняла вказівний палець. — Навіть деякі стихійники воліють долучитися, вже з кількома поговорила… Варто захищати безпритульних няугрів, також кентаврів…

— Росі, твоє благородство заслуговує на похвалу, але не варто було брати кристали без дозволу, — докірливо мовила Марвелія, кивнувши на набундюченого чоловіка. — Також ми з батьком хвилювалися за тебе, вже й пішли шукати…

— Мамо, зі мною все гаразд, я вже доросла стихійниця! — завзято писнуло запальне дівча. Схоже, Росану геть не бентежив гнів суворого батька, вже й заради благої справи ладна стерпіти будь-яке покарання.

— Гаразд, ходімо до ательє, треба забрати кристали, — вгамувавши гнів, Варден винувато поглянув на Гвента Зінгера. — Прошу вибачення, що звинувачував вас у крадіжці…   

— Все гаразд, гере Остене, не хвилюйтеся… — важко зітхнувши, Гвент вже подумки прощався з цінними кристалами. Як же прикро! Не зуміє втілити в життя свій черговий грандіозний задум…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍