Таня Толчин - Острів Вірату, Таня Толчин

З волі богів Сессіл з роду Ейл стала парою Рассела Мілгардана, могутнього лардонця. Та її коханий обранець не звичайний капітан, як виявилося, він володар острова Вірату, одного з найбільших островів Лардонської Імперії! Так, цієї миті вона разом з коханим, але в серці страх і бентега… чи зуміє прижитися на клаптику суші ворожої імперії? Чи буде й надалі її Рассел таким милим та турботливим, як зазвичай? Отож, тендітній дівчині доведеться стати Володаркою Вірату, дотримуючись чужих звичаїв і традицій. Друга книга циклу "Острівні імперії" (перша книга циклу - "Туманний Острів") Книга стане платною після завершення

Глава 1

Дивні відчуття, коли мандруєш у невідомість… Вітри океану стають дедалі холоднішими, мимоволі з’являється бажання тікати геть, до звичного минулого.

— Тут доволі зимно, моя дівчинко, раджу спуститися в каюту, — Рассел дбайливо накинув на тендітні плечі стоячої на палубі Сессіл вовняну шаль, закутуючи кохану дружину. — Не хочу, щоб ти змерзла…

Різкий вітер пронизував до кісток, дівчині ще ніколи раніше не доводилося бувати на чужих землях Лардонської Імперії, варто буде якось пристосуватися до суворого клімату.

— Боги, як же зимно! Чи зумію я до цього звикнути? — обернувшись, зазирнула в блакитні очі Рассела. Поверх кремезного торса лише тонка сорочка, здавалося, не жахав його холод. Лардонці звиклі до морозів з самого народження, вони інші… Сессіл відчувала це, чомусь ставало лячно. І навіть не в кліматі річ, ті люди більш стримані й суворі, керуються своїми звичаями та переконаннями.

— Згодом звикнеш до всього, моя дівчинко. Змушена, адже шляху назад вже немає, — Рассел обійняв свою пару, притискаючи до грудей. — Страх? Я відчуваю твій страх і бентегу… Чого ти боїшся?

— Невідомості… — тихо мовила й пригорнулася до чоловіка. — Нового життя…

— Твій страх безпідставний, лише вір мені… Ходімо до каюти, на нас очікує трапеза й гарячі напої. Варто трохи відпочити, ти надто напружена…

Доволі простора каюта з білими стінами здавалася затишною, біля широкого ліжка на невеличкому столику у срібному посуді подали наїдки, Сессіл лише зараз усвідомила, що неабияк зголодніла. Тішило, що Рассел здавався турботливим, але чи завжди буде так?

— Мій улюблений напій з коріння цикорію! — дівчина здійняла піалу, зігріваючи змерзлі пальчики. Білі палянички із паштетом з цейліги пробуджували шалений апетит.

Рассел уважно спостерігав, як його кохана жадібно поглинає їжу, присунувся ближче та огладив шорсткою долонею її тендітне плече.

— Як же втамувати цей дикий голод? Ніколи не зумію… — торкнувся вустами дівочої ключиці, жадібно вдихаючи ніздрями запах своєї пари.

— Чи даси мені спокійно поїсти? — грайливо всміхнувшись, Сессіл відсунулася та відкусила шматок паляниці.

— Ніколи й гадки не мав, що когось так сильно бажатиму… Трапезуй, моя люба… попереду ще довга ніч…

— Усі лардонські чоловіки такі ненаситні? Чи то лише мені так пощастило?

— Тобі неабияк пощастило, моя дівчинко, адже зроблю тебе найщасливішою в цьому світі, — пронизував сповненим дикого божевілля поглядом, немов зголоднілий звір. Йому завжди мало… П’янке тепло Душі Сессіл настільки притягувало, що охоплювало одержимістю, залежність від пари ставала дедалі сильнішою.

Долонь Мілгардана ковзнула поміж дівочих стегон, відчував краплини солодкої вологи. Видихнувши із стогоном, Сессіл тремтіла, адже хвилею накочувало нестримне відповідне бажання, а Рассел продовжував пестощі, жадібно вдивляючись і її обличчя. Невідривно споглядав, поглинав кожну емоцію своєї пари…

— Зупинюся, якщо попросиш, — хрипко прошепотів, але тремтяча Сессіл впилася пальчиками в його руку, адже воліла продовження. Відчуваючи її згоду у затьмареному солодким серпанком погляді, лардонець різким рухом поклав її на ліжко, занурюючи у вир любощів.

— Не зупиняйся… — шепотіла благаючи, у блаженстві заплющуючи повіки. Шовковисті вії тріпотіли, наче крильця метелика, а Рассел накрив коралові вуста палким цілунком. Поглинаючи стогін Сессіл, зливався в єдине ціле із нею, наповнюючи до країв…

Ніч в каюті була майже безсонною та гарячою для обох, закохані заснули лише над ранок. Сессіл міцно спала, коли в двері каюти постукали, а Рассел стрімко схопився з ліжка та натягнув штани.

— Ми наближаємося до берегів Вірату, — повідомив один з членів екіпажу. 

Рассел поспішно піднявся на палубу, здійнявся крижаний вітер, плутаючись у смоляних чоловічих пасмах. Лардонець задоволено всміхнувся.  

— Ось і рідні землі… Моя оселя… Нарешті повернувся з волі богів… — Мілгардан на повні груди вдихнув холодне повітря у передчутті повернення до свого родового замку. — Попереду чимало клопотів, чимало роботи…

Цей корабель молодятам подарувала імператриця Джулла Ейл, матінка Сессіл, неохоче відпускаючи свою кровиночку з Ельгертанської Імперії. Не вельми любила вона ворожих лардонців, звісно, до зятя ставилася неприязно. Але що вдієш, якщо воля богів на те, щоб об’єднати роди Мілгардан та Ейл? Також приставила до дорогоцінної доньки п’ятеро чоловіків, які і були членами екіпажу. Вони присягнули вірно, віддано служити молодій Мілгардан, якій доведеться господарювати на острові Вірату.

Схвильований Рассел доволі швидко спустився в каюту, варто негайно розбудити кохану та показати здалеку острів, нова Володарка повинна побачити свої землі.

— Гадав, ти ще спиш, — Мілгардан застиг, споглядаючи кохану біля дзеркала, цієї миті Сессіл розчісувала гребінцем густі, русяві кучері. Милувався нею, немов богинею. — Ця краса створена лише для мене, голову треба буде покривати, — наблизився ззаду впритул. — Ми наближаємося до берегів Вірату, — прошепотів, торкаючись губами ніжного вушка. — Хочу, щоб ти здалеку побачила красу своїх нових володінь, моя дівчинко. Вдягайся тепліше та піднімемося на палубу.

Сессіл мимоволі здригнулася у хвилюванні, серце навіжено калатало в грудях. Вірату… Лардонська Імперія… Чомусь жахала ця невідомість…

— Припини, моя дівчинко, адже я відчуваю твій страх, — Мілгардан обпалював гарячим подихом скроню своєї дорогоцінної пари. — Тобі не варто боятися, адже ти нова володарка Вірату…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍