Ляна Аракелян - Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян

Я від такої зухвалості оніміла. А отямившись, видавила:

– Я його наречена, у нас завтра весілля...

– Та ти ноги маєш цілувати Лаврику, що він з тобою, коровою рудою, одружується. Та якби мій татусь був багатим, ти б пролетіла. Він мене любить, мене!..

Тайка виглядала мов очеретяна баба – руки довгі, сухі, волосся стирчить мов солома у старій стрісі. Вона нашвидкуруч заплітала косу. А я вдивлялася в Лавра. Більш він мені не здавався навіть привабливим, скоріш, жалюгідним: кучері розпатлані, подекуди в них стирчало сіно, очі покруглішали, як у жаби перед нерестом, і бігали.

– Неправда, Руто. Я тобі зараз усе поясню... Розумієш...

Презирливо подивившись на нього, я цикнула (не дарма в батьківській корчмі працювала, дечому навчилася в торговців).

– Весілля не буде. Шукай свої капітали в іншому місці. Я негайно усе батькам розповім.

– Руто!.. – Лавр розпачливо викрикнув.

Я відштовхнула драбину, сіном з'їхала вниз, боляче вдарившись ногою об цю злощасну драбину. І, кульгаючи ще більше, покрокувала додому.

Удома запалила свічку і сіла за стіл. І тільки тут наздогнало розуміння того, що сталося. Лавр узагалі мене не любив. Ні крапельки, жодної миті, ніколи. «Капітал повинен множитися на інший капітал», – спливли в пам'яті його слова. Тьху! Що за життя? І так себе стало шкода, що я заспівала: «Ой, цвіте порічка рясно, вітер завиває! Вовкулаки сіре пасмо серце огорта-ає-є! » Голос у мене грудний, гучний, гарний. Найкращий у Курчавому. Навіть грамоти є: «За зірвану люстру», «За згаслі свічки», «За найкращий бойовий заклик».

На сумне виття вибігли батьки та молодший брат із сестрою. Я стисло розповіла що трапилося, і розплакалася. Сестра позіхнула і пішла спати, їй-то що, майже заміжня. І Рудослав не кине, видно, що любить. Вона вродлива, у матір пішла: тонка, як лозинка, з довгим пшеничним волоссям і молочно-білою шкірою. Утім, дві інші були копією Вітки, наче й не було аж ніякої різниці у віці. Ні, батько в мене гарний, але по-своєму: кремезний, широкий у плечах, з мідною бородою і таким самим волоссям.

Я важко зітхнула. Батько запевнив, що змусить голову відшкодувати всі збитки. Знаю його: три шкури здере з того, попри статус. А мати накинулася, мов собака:

– Чого ти туди поперлася посеред ночі? Чого тобі, дурепо, не спалося?! Завтра вийшла б заміж, а там що хотіла, те й робила. Ну гульнув хлоп, і що з того?! На те їм кобелям... – вона зупинилася, помітивши Єрошку. – Геть спати! – рявкнула вона на нього, і брат зник за дверима. Повернувшись, додала: – З твоєю зовнішністю – він ідеальний варіант! Знову будеш мене ганьбити, в дівках кувати?!

– Не в дівках... – потупила я погляд.

– Що?! – в один голос скрикнули обоє батьків.

– Коли ви встигли?! – схопився за ремінь батя.

Я сиділа і дивилася на полум'я свічки, яке коливалося від різких рухів і могло згаснути будь-якої миті. Мати втомлено сіла на лавку. Батько сплюнув і відвернувся до вікна.

– Якщо ти ще в пелені принесеш, я цієї ганьби не переживу. Вистачить однієї скороспілки.

– Не принесу – я в Горпини була. Вона зілля дала.

– От дубоголова! – знову висловилася матінка. – Так би ми тебе гарантовано заміж за Лавра виперли. А тепер що? Домовленість розірвано. Кому потрібен зіпсований товар?

Батько опустився на лавку поруч із мамою.

– А зілля для розуму Горпина не робить? – суворо запитав він.

Я заперечно похитала головою.

– Ти як хочеш, Христя, а залишатися їй тут не можна, – видихнув тато і зиркнув на мене: – Завтра збереш пожитки і вирушиш до столиці. До тітки Пелагеї. Вранці їй магоптаха надішлю. – Сказав, як відрізав. – Працюватимеш в її таверні. Бач, розуму наберешся, а якщо боги будуть до тебе прихильні, то й заміж вийдеш.

Я підняла на батька погляд, сповнений надії та відчаю:

– Бать, не губи... Тільки не до тітки Пелагеї. Тільки не до цієї відьми! Що хочеш для тебе зроблю: хоч рік буду посуд у корчмі мити, а після всіх прибирати й скоблити столи... Не зводь, тату!

– Ти що, шашіль, щоб щодня столи скоблити? Так за рік можна й доскоблитися! Мало мені лавки постійно замовляти, так ще й столи! Досить скиглити! Сказав – у столицю, значить, у столицю. Все! Досить балачок! Іди спати, а зранку збирай манатки!

Мати тільки охнула, але сперечатися не посміла. Я встала і зі свічкою пішла до себе на другий поверх. Зачинивши двері, я впала на ліжко і, тикнувшись носом у подушку, розревілася. «Корівонька», – згадала я і заридала з новими силами.

Вранці прокинулася опухла з пом'ятою щокою і розпухлою ступнею. У ступні знайшовся дрібний шматочок яловичої кістки, який я витягла і поклала на підвіконня. Біль одразу ж вщух. Я зайшла в крихітну подобу ванної кімнати й привела себе до ладу.

Перебравши речі, відклала кілька пар білизни, кілька пар теплих панчіх, три спідниці літні, дві зимові, стільки ж кофтинок і два светри. Дістала шубу, вдягла і з жахом помітила, що вона ледве зійшлася на грудях. А зими в нас холодні. Гаразд, візьму, а там щось придумаю. І шапку лисячу в неї загорнула, і шаль пухову, хоча, ні, шаль відклала. Вона була свідком зради. А мені у столиці свідки минулого не потрібні. Дві пари черевичків, дві пари чобіт. Що ще?