Деріка Лонг - Заручниця для мажора, Деріка Лонг

-Ти що зголодніла - сміється Леська. Їсти, звісно не хотіла, але мінеральної води мені не вистачає. Тож я швидко попрямувала до дверей магазину.

Самопочуття в мене взагалі відмінне, але раптом, воно зміниться вранці.

Зайшовши в відділ з водою, я почала шукати мінералку з лаймом. Не помітивши навіть, як ззаду мене стояв темний, чоловічий силует.

Перелякано повертаюсь і чую слова:

-Знову ти?! Скажи, тобі подобається мене переслідувати ?

Чи то в мене галюцинації від алкогольних коктейлів, чи то після жаркої вечірки в клубі, мені здається. Але я добре бачу, перед собою самозакоханого Макара, який зруйнував всі мої плани в найбільшому офісі міста.

-Скільки вже можна! - викрикую до нього.- Дуже ти мені потрібен, щоб я тебе переслідувала… Нема чим зайнятись, чи що?

Він надмірно посміхається та ставить руки в боки:

-Дивлячись з твого вибору в магазині, то завтра тебе на роботі можна не чекати… А нам в компанії, терміново потрібна прибиральниця.

Дратує, як же він мене бісить. Лише один його погляд, погіршує мій настрій відразу.

-Я не прибиральниця, в котрий раз тобі повторюю. І взагалі, відійди, ти мені заважаєш пройти до іншого відділу в маркеті.

-То не чекати тебе, вранці? - доноситься, до мене чоловічий галас.

Прямую до каси, вже подруга мені телефонує. Мабуть, думає, що я заблукала, або знову якісь пригоди знайшла. А насправді - мене пригоди шукають, я їх намагаюсь обходити стороною.

Що він робить так пізно в магазині? І чому це мене цікавить?

Закриваю двері автомобіля, і пʼю воду, ніби в мене хтось зараз її відбере.

-Що знову? Твої очі якісь дивні… Мілан, що відбувається? - дивиться на мене хвилюючим поглядом Олеська.

-Все добре. - втомилась, я вже пояснювати за цього пихатого хлопця, який постійно мене неочікувано знаходить…

Нарешті, я дома. Моя тепла постіль, зачекалася. За вікном вже сонце прокидається , а дехто навіть спати не лягав. Сон мене затягує до себе, втомлена після нічної вечірки, я засинаю.

Будильник, чому цей будильник дзвонить на всю кімнату. Пройшло кілька годин, як я повернулась додому.

Моя рука тягнеться до телефону, щоб вимкнути цей неприємний звук, який здається, стає голоснішим кожною секундою.

Ще кілька хвилин відпочину, і буду прокидатись. Я знову засинаю, мені сняться прекрасні сни, яскраві, приємні. Але на жаль, ці дивовижні сновидіння закінчуються, в мою кімнату не постукавши заходить мама:

-Ти запізнишся, Мілано, чому ти спиш? Не збираєшся на роботу…

Підстрибую з ліжка і дивлюсь на годинник, розумію, що не встигну вчасно до офісу.

-Мамо, все добре. Вчора ввечері, мені прийшло повідомлення на телефон від керівника компанії, що мій робочий день почнеться з середи, а сьогодні лише вівторок.Вигадала маячню, в яку, доречі повірили батьки.

Приймаю холодний, ранковий душ, щоб налаштуватись на бадьорий настрій. Зазвичай, я полюбляю вранці пити каву, тому не можу сьогоднішній день розпочати без цієї приємної звички. Живу я в доволі сучасному районі, тому недалеко від будинку є кавʼярню. От чому , вчора я до не неї не попрямувала, в вирішила по дорозі, взяти гарячий напій? На це питання, відповіді- не знайшлось.

Одягаю, свій легкий, зелений, літній костюм, виходжу з подвір’я.

Пташки щебечуть, навкруги краса, так приємно бачити природу вранці, яка лише почала прокидатись.

Не встигла відійти від будинку, як знову цей чорний мерседес перед очима…

Зупинилась на місці, і не розумію, куди далі йти. Можливо повернутись додому? За кермом, нікого не помічаю. Але мені дуже хочеться кави, тож прямую до свого улюбленого місця.

Замовляю напій, і обертаюсь навкруги, щоб побачити власника машини, але його не видно. Можливо, я помилилась. І то взагалі чужа автівка, яка належить іншій людині.

*****
Повертаючись додому, зрозуміла, що не помиляюсь. З темного мерседеса, виходить мій «довчоочікуваний» Макар, якого не бачила перед собою аж декілька годин. Це рекорд! Зазвичай, з вчорашнього ранку, він кожну годину зʼявляється в моєму житті.

-Поїхали - без привіту, говорить мені темноволосий хлопець, і крокує до мого двору.

Як він взагалі дізнався, де саме я живу. І чому приїхав?

-Куди ми маємо їхати ? - тихо запитую, сподіваючись на те, що батьки не почують нашу розмову.

Макар стоїть біля мене, і в ту хвилину я помічаю, які красиві, голубі очі в нього. Світлі, яскраві від променів сонця, здається що в них можна потонути. Його високий зріст, широкі плечі, які не можливо не підмітити. Але чому в нього такий прикрий характер? Чи це завжди так, не може бути в людині все ідеально?

-Куди, поїхали? - знову запитую, а голубоокий хлопець стоїть, і ні слова мені не відповідає. Тож, я підходжу до воріт, які ведуть до мого дому, але він встигає вхопити мене за руку, і потягнути за собою.

-Поїдемо на прогулянку, покажу тобі красиві місці, а то дивлячись з всього, ти лиже знаєш де каву продають. В інших місцевостях, напевно, не бувала.

-От чому ти такий? Тобі обов’язково потрібно до чогось причепитись? Знаєш, в мене багато сьогодні справ, немає часу на тебе.

Бачу як його вуста починають грати на обличчі, густі брови підіймаються, а волосся, розвіває ранковий вітер.

Чесно кажучи, сама не знаю, як опинилась в його машині з охоловшим напоєм в руках.

-Ну розповідай, чому ти така вперта, і не прийшла на роботу?

Моє невдоволення на обличчі, потрібно було бачити. Дивилась на нього, ніби він- мій найсправжнісінький ворог.

-Чому ти насупила свої солодкі губки, Мілано?

-Звідки ти можеш знати солодкі вони чи гіркі? - вперто дивлюся на дорогу, щоб він не помітив мої червоні щічки, які почали розфарбовуватись румʼянцем.

-Цього я звісно не знаю, але мені щось підказує.

Ми доїджаємо до ресторану, який знаходиться біля тихої і спокійної річки. Місце чарівне, тут немає машин, людей, галасу, дивовижна атмосфера, романтична…