Kalli de Narro - Секрет Імператриці, Kalli de Narro

— Пішли, — коротко промовив Кортес.

Він взяв мене за руку та зав’язав очі. Холодний вітер обпалював обличчя. Моя продірявлена міллю шуба не могла зігріти мене. Мені було настільки холодно, що я стиснула плечі, а мої м’язи задубіли й стали твердими, наче промерзла деревина. Я навіть не відчула, коли він завів мене в портал. Холодно.

Як падіння у сні. Не люблю їх. Та й коли востаннє в мене були на це гроші. Цікаво, чому мені вибрали саме таке покарання? За такий злочин я мала б бути ув’язнена на пів року на острові Соволки. Тільки от я можливо й не дотягнула, щоб доїхати до того місця. Мої роздуми перервав скрип дверей і він зняв з мене пов’язку.

Ми опинилися в величезному холі з мармуровою підлогою покритою кольоровими килимами, які були такими товстими, що ноги м’яко занурювалися їх теплу вовну. Під білосніжною стелею були чи то гіпсові, чи, може, дерев'яні різьблення сліпучо білого кольору злегка покриті золотом.

Стіни були вкриті вишуканими шовковими шпалерами кремового кольору з вензелями. Темно бордові штори закривали великі вікна. З холу на гору вели масивні сходи з золотими бильцями. Я зацікавлено роздивлялася навколо, адже у своєму житті ні разу не бачила такої розкоші.

— Не замерзла? — запитав чоловік.

Мені стало навіть цікаво, чому він про мене дбає, хоча міг би й ігнорувати.

— Не сильно, — сказала я тоненьким голоском, значно применшивши свої відчуття від холоду. — Просто шуба вся в дірах...

— Ти будеш жити тут, тому я познайомлю тебе з тими, кого тобі потрібно знати. Заходьте, — наказав він та хлопнув в долоні.

— Вітаю, — промовили в унісон прибулі.

До кімнати увійшло кілька людей і стали переді мною. Кортес почав по черзі мені їх представляти.

— Місис Колтен – головна економка, містер Сміт – дворецький, містер Блеквел – камердинер, містер Лонг – шеф-кухар і містер Джонс – лакей. А також твоя особиста камеристка – міс Фелла. Вона тебе проводить у твою кімнату. Твої речі вже на місці, — сказавши це, він підштовхнув мене вперед.

Дівчина провела мене до сходів. Тут було так багато місця, значно більше, ніж в тих будинках, в яких я колись жила. Бідність така штука. З великим боргом нікуди не підеш. Такий наш світ. І, на жаль, фортуна не була до мене прихильною, у всякому разі до цього моменту.

— Чому я тут? Моя магія не є сильною та і я нічим не є особливою, — промовила я вголос до фрейліни. Про себе я подумала, що тільки я можу бачити майбутнє, проте знати про це вам не обов’язково.

— Вибачте, але я не можу відповідати на такі запитання, — тихо сказала мені дівчина та опустила голову.

— Якби я знала відповідь, я б і не питалась, — бовкнула я сама до себе, відчуваючи, що моя голова закрутилась.

Це були знайомі мені відчуття, які завжди передували видінням. Перед очима з’явилась картина – красива бордова сукня і чоловік, з яким я танцюю у мерехтливому світлі свічок, що освітлюють терасу.

Ще кілька рухів і я побачила його обличчя. Це був він – чаклун півночі. Який же він красивий! Усміхається. Запах його парфумів крутить голову. Він потягнувся до моїх губ і я відчула тепло його поцілунку... Видіння вмить замінилося білим туманом. Усе було наче під водою, звуки стали приглушені і я відчула, як сили покидають мої ноги.

Я подивилася на свою праву долоню і побачила, що на ній з’явилась печатка. Коли ж він встиг це зробити? Моєму ослабленому тілу було складно це витримати. Я почала сповзати на підлогу. Вже у марені я відчула, як чиїсь руки мене підхопили й занесли в якусь кімнату. Не знаю, скільки часу минуло, та, коли я відкрила очі, перше, що я помітила, було сонце, яке промінчиками лилось крізь вікно. Я зрозуміла, що вчорашня хуртовина скінчилась.

Я встала з ліжка і підійшла до стільця, почуваючи себе трохи ослабленою. На стільці лежала красива суконка оливкового кольору, пошита за останньою модою. Як довго я тут буду? І для чого я тут потрібна? Я не є ворожкою. Звісно, прокляття я здатна насилати, але ця печатка на руці краде мою силу. Я відчула, як тіло занило, відчула сильний голод. Шкіра бліда, на руках вже видно кістки. Я зайшла в душ і включила воду.

Холодні краплі води стікали по шкірі. Я повернула ручку й потік гарячої води розігрів мене, проникав під шкіру і наповнював теплом мої м’язи. Тут я відчула, що знову слабну. Мені захотілося опуститися на коліна.

Я подумала, що цього разу я знову програла. А може, навпаки, отримала другий шанс? Вода не давала мені втратити свідомість. Коли я, похитуючись, вийшла з душу й обтерлася м’яким рушником, запах якого нагадав мені щось далеко заховане в глибинах моєї пам’яті, я вдягнулася в суконку. Розмір сукні виявився моїм, лише в талії було трохи вільно, що було дуже доречним з огляду на те, як я себе зараз почувала.

— Міс Констанція, будь ласка, спускайтеся на сніданок, — почула я м’який жіночий голос, який роздався за дверима кімнати після стуку.

Я вийшла з кімнати й спустилася вниз до їдальні. Андріан Кортес жестом вказав мені на місце за столом. В тарілці щось дуже смачно пахло. Я сиділа понуро з опущеною головою і навіть не торкнулась до їжі. Він поглянув на мене здивованим поглядом.

— Констанція, чому ти досі не почала їсти? Ти вже давно, мабуть, зголодніла. Я відчуваю твій голод, — промовив він.

— А ти не відчувай, — я різко огризнулась, — Це все через печатку?

— Так. Я знаю, що це твоя робота, і я підозрюю, що це не лише цим закінчиться, — чітко і впевнено відповіла я, поглянувши в його блакитні очі, які дивилися на мене з насмішкою і в той самий час в них промайнуло неабияке зацікавлення.

Від цього погляду я зніяковіла, однак намагалася усім своїм виглядом не показати цього.

— Вірно. Ти розумна. І сильна. Так чому моє закляття тебе так ослабило? — поцікавився він.

— Ніби-то ти не знав про моє погане здоров’я, — я знову подивилася в його очі, намагаючись зчитати його думки. — На грубому хлібі, ще й по пів пайки, довго навіть при повній силі не протягнеш. Умови в тюрмі складно назвати добрими, тим більше з моїм-то здоров’ям, — продовжувала я і, знову піймавши на собі його погляд, який наче пробував проникнути вглиб мене, нахабно додала, — ти що так дивишся? Ти в нас що, ідеальний?