Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Замовкаю, коли на кухні починає пищати датчик диму. Згадую про пиріг, який давно мала дістати. Чоловік кидається туди, матюкається і щось упускає.

А я користуюсь можливістю. Натягую чобітки на босу ногу, накидаю пальто прямо на спідню білизну. Вискакую в довгий коридор, притискаючи до себе сумку. Натискаю на кнопку виклику ліфта, з побоюванням кошуся на двері квартири.

Я не можу говорити з Дімою.

Запах його не можу відчувати.

Починаю дихати в момент, коли опиняюся за металевими дверцятами ліфта. Він плавно везе мене вниз, а я не знаю, що мені робити. Куди йти?

З усіма проблемами я завжди зверталася до чоловіка. Він оберігав мене, рятував від усього. Я вже не пам'ятаю, як жити без підтримки. І саме Діма зрадив найболючіше.

Я роблю крок у просторий хол і застигаю. Мене вже чекають.

Коханка мого чоловіка.

– Таїсія, - її голос дзвенить від напруження, дівчина наближається. – Відпусти його, я прошу. Він не кидає тебе тільки з жалю. Через вашого сина. Не хотів тебе вагітну засмучувати. Тільки тепер я вагітна. Я хочу, щоб моя дитина зростала у повноцінній сім'ї.

А моя?

Мій малюк не заслуговує на це?

– Таїсія, ти зрозумій, це не випадкова інтрижка. Він кохає мене. Ми разом уже два роки.

Два роки…

Два довгі роки чоловік зраджував мені, а я не помічала.

Брехав! Брехав, дивлячись прямо в очі. Говорив слова кохання, а потім їхав до іншої. Залишав мене одну з дитиною, що плакала, бо в нього важлива нарада.

Звертався зі мною, як…

Як з…

Давлю в грудях новий схлип, не дозволяючи собі розплакатися перед Діминою коханкою. В мені щось остаточно вмирає після цих слів.

Я ніколи не зможу пробачити чоловікові це.

Я йду до виходу, міцніше стискаю сумки. Іра щось ще кричить у слід, але я її не чую. Нехай вони удвох розбираються, а мені треба поїхати та забрати свого сина.

Сподіваюся, що Дімі вистачить порядності не переслідувати мене.

Чи ні?