Рома Аріведерчі - Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі

- А, ну чого ж. - він зовсім не здивований і не зацікавлений. - Так буває. Ви бува, не діва-лицар, адептко? 

- Щось у такому роді, пане ректор. 

- Але ж вас все одно треба якось записати на перший курс. А Та, Яку Не Можна Називати -  пишеться дуже довго. І звертатися незручно.

Ха, зате дуже точно.

- А якщо скоротити перші три слова до ТЯН, так можна? - питаю цього любителя краткості.

От чого він так посміхається?

Псих, точно вам кажу.

- Тян , так Тян. І ви, адептко,  просто пожирачка часу.

Ач,  проникливий який. Занадто здогадливий. А тато завжди казав - хто занадто багато знає, занадто недовго живе.

- Я готова. - сказала я, щоб він перестав думати про час. І закотила рукави комбезу вище ліктя, щоб показати, що там нічого нема. Ректор зі співчуттям подивився на мої руки.

- Нагадаєте мені потім, я випишу вам талони на посилене харчування, адептко Тян.  

- Зарані вдячна, пане ректоре. А зараз я проситиму вас дати мені щось зі своєї руки. Щоб ви були впевнені, що то унікальний предмет. Якщо ваша ласка - невеликий. Мій магічний резерв дуже малий, як написано в резолюції. 

Він знову почав ритися в паперах на столі, і видобув з-під них якусь кульку, наче скляну. 

- Якщо це фокус зі зникненням предмета, адептко, то не піде. Тут нас Академмія Магії, а не цирк. Хоч це не завжди очевидно. І я вас моментально розкрию. Тільки магія, нічого крім магії.

- Ні, пане ректор, ніяких фокусів. Це наша родинна побутова магія. Ми розважаємося нею нудними вечорами на болтах. - завірила я і простягла руку розкритою долонею вперед, а пан ректор вклав у неї кульку.

Досить важка для свого розміру. І що вона робить на столі ректора? Правда там такий свинюшник, що і в тата на столі не кожного дня побачиш… 

Так, не відволікатися. Все на мінімум.

Я відкачую рукави, правою рукою кидаю в лівий рукав холодну скляну кульку, бо він без дірок. Роблю оберт навколо власної осі і вивіреним рухом викидаю з рукава дюжину однакових кульок. 

І от треба ж було мені подумати, чи не забагато їх для демонстрації низького рівня. Звісно контроль частково втрачено. І от уже ректор дивиться на мене сердито, а в шафі червоного дерева, біля якої він стоїть, дванадцять дірочок рівно по розміру кульок окреслили силует його мужньої й красивої фігури. 

Упс.

 

 

От і познаймилися наші герої. 

І ще не знають, як потрібні одне одному.

Кладіть книгу до бібліотеки, і дізнаєтесь поступово, що то за щастя звалилося на  Трояндову Академію, і які саме послуги потрібні ректорові від адептки .

А головне -  чому всім в академії так цікаво про це знати.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно