Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська - Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська

Розділ 2

Я виривалася з його хватки, намагалася повернути хоч якийсь контроль над ситуацією.

Дивно, що спочатку я навіть зраділа тому, що мене привели до Марко. У якийсь момент відчула щось схоже на легке полегшення. Думала, якщо я його знала, то зі знайомим психом буде легше впоратися, ніж з психом незнайомим.

Ще ніколи я так жорстоко не помилялася. Зараз ясніше ясного розуміла, що нічого хорошого мене точно не чекало. На всі сто відсотків. Я настільки заціпеніла від того, що відбувається, що тепер щиро вважала ніби у мене був реальний шанс домовитися з самим Декстером, канібалом Лектором і Пеннівайз. Одночасно.

- Н-ні, - я стала вириватися. Впивалася нігтями в його руку в спробі відсторонитися. Не дати йому можливості до мене доторкнутися.

Верещала, відбивалася від Марко. Зараз мені було дуже страшно.

- З якої канави тебе дістали? - Хлопець продовжував розпочате. Лише зрідка відмахувався від мене, як від набридливої ​​мухи. Всім виглядом даючи зрозуміти, що йому нічого не варто було підпорядкувати мене своїй владі, - ти вся брудна.

Він гидливо скривився.

- Тому що твої пси не вміють по-іншому поводитися з людьми, - я змогла вимовити цю фразу тільки після того, як перестала вириватися. Я витратила всі свої сили на протистояння цьому громилові, але в підсумку нічого не досягла.

Хіба що відчула вселенську втому. Раптом стало нічим дихати. Катастрофічно мало кисню. І тоді я зрозуміла, що почала трохи втрачати зв'язок з реальністю.

Прикрила ненадовго очі й спробувала заспокоїтися. Взяти під контроль свій розум, тіло, почуття ...

- Не треба було грати в ці ігри, Бібі, - прогарчав Марко і зробив ще один різкий рух рукою, розірвавши мою кофту до кінця. В клапті.

Після чого відкинув непотрібний шматок тканини в бік. Я стояла перед ним в штанах і ліфчику.

- Не варто було навіть починати. Тобі у мене не виграти.

Ще ніколи він не бачив мене більш оголену ніж зараз. Хіба що в купальнику, але мені тоді було не більше десяти років.

Від цих думок фарба прилила до обличчя. Ну, чи не смішно було - моє життя висіло на волосині, а я так не вчасно засоромилась свого зовнішнього вигляду. Мені було дико незручно. Настільки, що я відвернулася. Дивилася в сторону, аби не зустрітися з ним поглядом. Я хотіла провалитися крізь землю в цю ж мить. Але Марко був дияволом у плоті, який особисто прийшов з самого пекла, щоб забрати мене з собою.

- Я не...

- Ти за ці два роки зовсім втратила мізки? Інстинкт самозбереження як був відбитим, так і залишився, - його рука ковзнула по моєму тілу обпалюючи, змушуючи здригатися від кожного дотику. А після...

Різкий біль пронизав руку, коли він, схопивши мене за лікоть, почав тягти мене в кімнату.

- Відпусти! Чуєш ?! Відпусти мене! - Я стала знову вириватися. Звідкись новою хвилею накотили сили. Я так відчайдушно хотіла звільнитися з капкана його рук, але все ставало тільки гірше... Пальці Марко лише сильніше стиснулися на моїй руці, а його крок почав прискорюватися. Мені доводилося практично бігти, спотикаючись на кожному кроці. Я не встигала за ним.

Коли мене притягли в ванну кімнату, я мало не задихнулася від сорому і жаху. Якого біса він витворяв ?! Сюди-то навіщо ?!

- Роздягайся, - я немов фізично відчула удар під дих, коли він вимовив це слово. Не вірила власним вухам.

З іншого боку, я вже нічому не дивувалася. Будь-яка сказана або зроблена гидота була для Марко звичною справою. А, головне, улюбленою.

Я обхопила себе руками за плечі в мимовільній спробі прикритися. Зробила крок назад і негативно захитала головою.

- Ні! - Спочатку це був нерішучий шепіт. Слова давалися мені насилу через те, що голос захрип, - ні за що! Ніколи! - На цей раз я додала категоричності у свою відповідь. Як і люті у свою поведінку. Ситуація досягла переломного моменту, коли я вже була готова впитися нігтями в його обличчя. Роздряпати його до кривавих відмітин.

- Або ти зробиш це сама. Або це зроблю я. Другий варіант навряд чи тобі сподобається, зате мені навіть дуже, - піднявши брову, цей покруч посміхнувся так, що мені захотілося зникнути. Розчинитися в повітрі.

- Яка ж ти сволота! - Шиплячи крізь сльози й схлипи, я дивилася в його очі й все ще відмовлялася до кінця вірити в те, що це відбувалося насправді.

- Ну так що? - Зробивши крок до мене, він змусив мене голосно схлипнути й впертися спиною об стіну, - тобі допомогти?

Зціпивши зуби, я заборонила собі впадати у відчай і панікувати. Заборонила собі бути слабкою! Я не тендітна, беззахисна і слабка. Не така, якою мене всі вважали! У світі, де живе Марко Генуальдо такою бути не можна. Такі не виживають. Сучасна Спарта, Белла. Ось де ти жила. Ось поруч з ким ти боролася.

Прибравши руки від грудей, я подивилася з викликом в його очі. Смикнула ґудзик на штанях і почала розстібати їх.

Так тобі подобається, покидьок?! Так?!

Ось так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно