Аліна Амор - Легковажна наречена, Аліна Амор

Глава 2. У якій мій світ перекинувся з ніг на голову

Я прокинулася від несамовитого жіночого крику. Шалено калатало серце, ніби намагаючись зляканою пташкою вирватися із клітки.

Я різко розплющила очі і побачене приголомшило. Наді мною схилився зрілий чоловік з сивиною на скронях. Бісерини поту блищали на покритому зморшками від напруги чолі. Він наспів промовив незрозумілі іншомовні слова і різко висмикнув кинджал із моїх грудей. Лезо і яскраво-рубінове каміння на рукояті на мить блиснули в сліпучому сонячному проміні.

Гострий біль повернув мене у вир темряви, в якому немає ні страждань, ні свідомості…

 

Брр... Насниться ж!

Я почувала себе немов у в'язкому стилому тумані, коли хочеш прокинутися і не можеш. Повільно розліпила важкі повіки і вперлася розсіяним поглядом у білу стелю. Звідки у літаку така стеля?

І почула радісний вигук:

- Лін, ти прокинулася! Яке щастя!

Я скосила очі в бік жахливо гучного голосу. Із-за тяжкості в голові цей крик прозвучав ніби одночасно скрип нігтем по склу і удар палицею по маківці. Навіщо так репетувати? Я скривилася від тупого болю.

Як виявилося, ці звуки видавала миловидна дівчина, шатенка з довгою косою в скромній сірій учнівській сукні. З живою цікавістю вона розглядала мене.

- Як ти себе почуваєш? - не вгавала вона.

Я хотіла відповісти і запитати де я і як потрапила сюди, але замість слів змогла видати лише здавлені хрипи.

Та що за маячня? Терпіти не можу такі сни! Гірше тільки коли снитися що опиняюся голою у натовпі.

Дівчина зблідніла і злякано заторохтіла:

- Я покличу графа де Ларуа, він просив одразу сказати йому, як тільки ти прокинешся... – вона підскочила зі стільця, але тут же схаменулась, - Тільки давай спочатку посаджу тебе.

Вона допомогла сісти, під спину дбайливо підклала подушку і накрила мене ковдрою. Я помітила що одягнена в довгу білу бавовняну нічну сорочку. Хм…

Світ одразу ж закрутився перед очима і поплив, але поступово почав зменшувати оберти.

А моя помічниця помчала. Гучно грюкнувши дверима!

Боже, за що? У мене так голова трісне.

Незабаром у кімнату зайшов чоловік із мого кошмару. Він був високим та жилистим. Риси обличчя правильні, але не виразні. Такі особи не запам'ятовуються. Але його енергетика… Я відчула її як тільки він переступив поріг, вона накотилась на мене як морский прилив на піщаний берег. В кімнату наче застибнув лев, це ніби опинитись поряд з материм диким звіром, більшим за тебе в рази... Аура сили і могутності хвилями розливалася навколо нього.

А сон все триває і триває… Коли ця муть уже скінчиться?

Він підійшов ближче, сів на стілець біля ліжка і запитав:

- Мелінда сказала, що ти не можеш говорити?

Я кивнула.

Чоловік нахмурився, потім поклав долоню на моє горло і заплющив очі. Я навіть зрозуміти нічого не встигла як він задумливо промовив:

- Так я й думав... Відчуваю темну магію, схоже, тобі пошкодили зв’язки... Але не хвилюйся, цілитель Арно це вилікує. Він дуже сильний маг. Вже за кілька днів розмовлятимеш як ні в чому не бувало. А поки мовчи, бережи горло. І головне – не хвилюйся, тепер ти в безпеці. Я з усім розберусь.

А проблема схожа не лише з горлом. Судячи з того як болить голова - їй теж дісталося.

Граф з нечитаємим виразом обличчя дивився на мене.

- Евелін, ти щось пам'ятаєш про замах?

Що? Замах? Здається у мене відвисла щелепа і округлилися очі.

Трохи відійшовши від потрясіння, я заперечливо похитала головою.

- Зовсім нічого? – перепитав він.

Я знову кивнула.

- Я зрозумів. З тобою хотіли поговорити слідчі. Але нема про що вам розмовляти, враховуючи твій стан, і те, що ти нічого не пам'ятаєш.

Помовчавши трохи, він продовжив:

- Мелінда дуже хвилювалася за тебе, просила дозволу поговорити і я погодився, але ненадовго. Тобі треба відновлювати сили і більше спати. Якщо біль повернеться - випий цей еліксир, - він вказав на пляшечку із синього скла. – Це знеболюючий та снодійний засіб.

Знову уважно глянувши на мене, він вийшов. А за кілька хвилин в кімнату впорхнула та сама дівчина. Принесла з собою тацю з простою їжею – якась каша, трохи м'яса та овочів, чай.

Вона була так само схвильована:

- Лін, якби ти знала як ми тривожилися! Розумію, що тобі не можна говорити, ну, нічого, я все розповім. Тобі ж цікаво що тут сталося?

Я енергійно кивнула головою.

Мелінда почала розповідати швидко, плутано і дуже емоційно:

- Тебе хтіли вбити! Зараз у монастирі безліч народу….

В монастирі?...

Що я роблю в монастирі?

Дівчина між тим продовжувала базікати, радісно сприйнявши мої широко розкриті очі як прояв неабиякої цікавості і навіть підскочила на стільчику від нетерплячки все викласти якнайшвидше:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍