Арістотель - Метафізика

та пов’язані з ним слова перекладаються як «акциденція», «в акцидентальному сенсі» та іншими подібними виразами. Відповідно, термін корелює як протилежність із терміном «сутність» (або «субстанція» в західних мовах).

stoikheion — перекладається як «елемент» (окрім тих випадків, де йдеться про склад слова), і так само усіма іншими мовами. (Варто відзначити, що в «езотеричному» варіанті перекладу в намаганні піти від латинського кореня обрано як відповідник слово «основа».)

tode ti — перекладається як «щось це» або «певне це». Суто арістотелівський термін, що характеризує сутність (субстанцію). Звичний для Арістотеля спосіб позначення конкретного на противагу до загального. У філософській літературі нерідко позначається латинським еквівалентом «haeccitas», тобто «цейність». У більшості англійських перекладів — «thisness».

to ti ēn einai — перекладається як «чимбутність». Специфічний термін-фраза Арістотеля (хоча, наприклад, Гайдеггер вважав, що він не належить Арістотелю), що спирається на характерну рису давньогрецької мови: можливість вставки означень і навіть цілих речень між артиклем і означуваним іменником. Є різні способи перекладати цей вираз. Ми приєднуємося до тлумачення, що перекладає його так: «буття того, про що запитується (у питанні): “що це?”»[4]. Відповідно, поняття to ti ēn einai корелює з поняттям to ti ésti. Англійські та французькі переклади спираються на латинську традицію передавати to ti ēn einai як essentia, або essence (що відповідає українському «сутність»). Хоча є винятки і доволі екзотичні[5]. В німецьких перекладах використовуються різні варіанти. Переклад «буття того, про що запитується: “що це?”», звичайно, є надто громіздким. У «езотеричній» версії перекладу цей термін перекладається інакше, і у відповідному виданні буде наведене більш розлоге пояснення й обґрунтування перекладу. В цій версії перекладу задля зручності використовується для перекладу to ti ēn einai термін «чимбутність», що був запропонований Олексієм Паничем[6].

to ti ésti — перекладається як «щосність». Слово «щосність» є перекладом латинського слова quidditas, що в латинській середньовічній традиції використовується як відповідник to ti ēn einai. to ti ésti — термін-фраза, утворений як субстантивація (за допомогою артикля) питання ti ésti (тобто «що це?», або дослівно «що є?»). Тому в англійських перекладах (та перекладах іншими європейськими мовами) цей термін-фраза зазвичай просто передається як «що». Отже, можна сказати, що to ti ésti не має самостійного термінологічного відповідника. Це видно з того, що в багатьох перекладах розділення між двома спорідненими термінами-фразами to ti ésti та to ti ēn einai проводиться непослідовно, тобто залежно від контексту інколи to ti ésti перекладається як essence (сутність) і, навпаки, інколи to ti ēn einai перекладається як «що». Отже, відбувається, сказати б, інтерференція термінів. А. Ф. Лосєв пропонував розводити to ti ēn einai та to ti ésti як, відповідно, «щосність» (чтойность) і «наявне що» (наличное что)[7]. Повний переклад цього специфічного терміна (тобто to ti ésti) як субстантивації питання: «те, про що запитується (у питанні): “що це?”» Очевидно, такий переклад доволі громіздкий. В «езотеричній» версії використовується інший варіант, який буде обґрунтований у відповідному виданні. Наявність терміна «чимбутність» в українській «арістотеліані» робить термін «щосність» наче зайвим, принаймні вільним. Але термін по-своєму виразний і для нього відкрита, так би мовити, вакансія, тому, ризикуючи піти проти традиції, ми використовуємо «щосність» як відповідник to ti ésti.

Звичайно, це не повний список термінів Арістотеля, але достатній для того, щоб окреслити свою перекладацьку стратегію, а також перекинути місток до вживаної у західних мовах термінології.

Окремо кілька зауважень варто додати стосовно книги V (і з ними доречно ознайомитися, насамперед читаючи її), в якій Арістотель намагається дати визначення цілому списку понять. Проте часто він аналізує не тільки, а інколи навіть не стільки філософські поняття, скільки слова, що вживаються в філософській мові, причому намагаючись охопити всі їхні значення, далеко не всі з яких мають дотичність до філософії. Інколи складності перекладу пов’язані з суто лінгвістичними обставинами, що не мають істотного філософського значення.

Наприклад, розділі V.16 присвячений визначенню поняття teleion, хоча насправді йдеться про два цілком різних поняття, як це очевидно з прикладів Арістотеля, — досконалий (в сенсі якості) та закінчений (в часовому сенсі). Тобто маємо суто лінгвістичний феномен багатозначності (власне двозначності — близької до омонімії). За одним заходом у цьому ж розділі (у поясненні основного поняття) з’являються ще два двозначних терміни: aretē — з одного боку, позитивна якість, навіть найвищий ступінь позитивної якості, з іншого боку — мистецтво, майстерність (є ще і третє значення — моральна чеснота, але воно не використовується в цьому контексті); telos — що означає одночасно мету і кінець. Інакше кажучи, Арістотель намагається визначати двозначне поняття за допомогою двозначних понять. Фактично в цьому розділі філософські складності визначення обумовлені суто явищем лінгвістичної полісемії. З іншого боку, можна сказати, що саме Арістотель вперше вводить у філософію метод аналізу мовних значень, виявляючи суто лінгвістичне підґрунтя (принаймні деяких) філософських складностей і постаючи, таким чином, прабатьком аналітичної філософії.

Аналогічна ситуація в розділі V.18, де визначається вираз kath'o, який з одного боку означає (і найчастіше вживається Арістотелем у значенні) «через (щось)», «відповідно до», «згідно з», а з іншого боку, має суто просторове значення прислівника «в», «на» (як це і видно в наведеному Арістотелем прикладі, коли йдеться про появу чогось «на поверхні»). І тільки узагальнена форма прикладів, що наводяться, надає ситуації з цим виразом вигляд філософського терміна, хоч насправді йдеться знову ж таки про суто лінгвістичну полісемію.

У деяких випадках певні слова збережені без перекладу, зокрема в розділах 20, 21, 23, 24, оскільки шукати відповідники, які б охоплювали всі значення грецьких слів, є штучною і непотрібною справою, оскільки йдеться не про необхідність об’єднати різні значення терміна, а знову ж таки випадкову лінгвістичну полісемію.

У розділі 20 також ситуація двозначності. Тут дається визначення терміна hexis, що натомість має два зовсім різних значення («володіння» і «стан», під чим у цьому випадку мається на увазі «розташування»), тобто фактично це два різних терміни.

Така сама ситуація в розділі 21, присвяченому аналізу поняття pathos, що також має два різних значення: з одного боку, філософське — «стан», «прояв», «властивість», з іншого боку, зовсім нефілософське й нетермінологічне — «біда», «нещастя». (А перше значення цього слова, від якого, імовірно, й походять ці два вже доволі різних значення — «подія».)

Так само суто лінгвістичний характер мають роз’яснення Арістотеля у розділі 22, де вживання заперечного префікса «а-» прирівнюється до поняття «позбавлення». Те саме стосується розділів 23 та 24, де дається визначення слову ekhein та виразу ek tinos, що є