Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

трепетний, долі дивлячись і нічого не кажучи. Присягав же Богом свідком, кажучи, що коли затрималася вона на молитві, відірвав трохи очі від землі і побачив, що піднята вона десь на лікоть від землі і в повітрі стояла й молилася. Коли це бачив Зосима, страхом більшим охоплений, кинув себе на землю, сльозами обливаючись і нічого не говорячи, окрім: «Господи, помилуй». Лежав же на землі старець, бентежився думкою, гадаючи, що примара це і дух, що молитву вдає. Повернувшись, вона підняла старця і сказала: «Чому тебе, авво Зосимо, помисли про привиди бентежать, кажучи тобі, що дух я і молитву вдаю. Прошу тебе, отче блаженний, хай відомо тобі буде, що жінкою я є грішною, але хрещенням святим загороджена і не є примарним духом, а землею — прахом, і попелом, і зовсім тілом, що ніколи нічого духовного не помислило». Це сказавши, ознаменувала хресним знаменням чоло своє, й очі, й уста, і груди, кажучи так: «Бог, авво Зосимо, хай позбавить нас від лукавого і від ловитви його, бо велика боротьба його на нас». Це чувши і бачивши, старець впав перед ногами її, кажучи зі сльозами: «Заклинаю тебе іменем Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога, який народився від Діви, задля якого ти наготу цю носиш і задля якого плоть свою так умертвила, не приховуй від мене життя свого, але все розкажи мені, щоб велич Божу проявити. Розкажи мені все Бога ради, не задля похвали скажи, але щоб сповістити все про себе мені, грішному і недостойному. Вірю Богові моєму, для якого ти живеш, що задля цього наставлений я в пустелю цю, щоб твоє все явним Бог зробив. Нема сили нашої протистояти волі Божій щодо нас. Якщо б не було приємно Христові Богу нашому, щоб стало відомо про тебе і твоє подвизання, не явив би тебе мені і на таку путь не укріпив би мене, адже ніколи я не хотів чи не міг виходити з келії своєї». Коли це і більше сказав Зосима, піднявши його, вона сказала йому: «Соромлюся, отче, прости мені, сором сказати тобі про діла мої. Але тому що тіло моє відкрите бачив, відкрию тобі і діла мої, аби довідався ти, якого встиду і сорому сповнена душа моя. Не задля якоїсь похвали, як же ти сам сказав, дещо про себе розповім тобі, чим-бо маю похвалитися, якщо посудиною вибраною для диявола була. Але якщо почну повість про себе, втікатимеш від мене, як же хто втікає від змія, не терплячи чути вухами негідне, яке я, недостойна, зробила. Скажу, проте, не замовчавши нічого, але спершу прошу тебе, щоб не переставав ти молитися за мене, аби знайшла я милість у День Судний». Коли ж старець бажав довідатися про життя її і нестримно плакав, почала вона про себе розповідати так.

«Я, отче, народжена в Єгипті. Коли мала дванадцять років і ще живими були мої батьки, відкинула їхню любов і пішла до Олександрії. Як дівство своє розтлила і нестримне та ненаситне почала чинити любодіяння — соромлюся навіть подумати, не лише багато говорити, проте найголовніше швидко скажу, щоб довідався ти про нестримність плоті моєї. Сімнадцять років і більше провела в блудодіянні, не задля дару чи винагороди якоїсь, бо від тих, що давали мені, не хотіла приймати: так собі подумала, що більше здобуду тих, які будуть до мене приходити задарма і сповнювати моє тілесне бажання. Не думай собі, що багатою була і не брала, — в убогості жила й багато разів голодна кужіль пряла, — розпалення ж мала ненаситне завжди в багні блудному валятися. Те бо і вважала життям, щоб завжди чинити безчестя єства. Так живучи, побачила якось у час жнив людей, багато чоловіків, ливійців та єгиптян, які йшли до моря. Спитала ж тоді одного, що трапився мені: «Куди ідуть мужі ці з поспіхом?» Він же мені сказав: «До Єрусалиму задля Воздвиження чесного і животворного хреста, яке не через багато днів Церква буде святкувати». І сказала я до нього: «Чи візьмуть і мене, якщо піду з ними?». Він же сказав: «Якщо маєш заплату і їжу, ніхто тобі не боронить». Я ж сказала до нього: «Справді, брате, ні грошей не маю, ані їжі, але піду і я, і увійду в один корабель з ними, і годувати мене мають: тіло-бо своє дам їм за плату». Задля того хотіла з ними іти, отче, прости мені, щоб мати більше коханців, готових до пристрасти моєї. Кажу тобі, отче Зосимо, не примушуй мене розповідати про сором мій, жахаюся-бо, знає Господь, що оскверню і саме повітря словами своїми». Зосима ж, сльозами змочуючи землю, відповів їй: «Кажи задля Господа, о мати моя, кажи і не переставай про корисне мені розповідати». Вона до першого додала таке: «Той юнак, почувши нечистих моїх слів безсоромність, сміхом сповнився і пішов. Я ж, кинувши веретено, яке трапилося в той час носити, побігла до моря, де побачила тих, що йшли, і бачила деяких, що при морі стояли, числом близько десяти чоловіків чи більше, юних тілами, які виглядали придатними до похоті моєї. Були й инші, які раніше увійшли в корабель. І, за звичаєм своїм безсоромним, заскочила до них: «Візьміть, — казала, — і мене, куди самі вирушаєте. Не буду вам неприємною». Але й инші казала погані слова — зрушила всіх на сміх. Вони ж, безсоромність мою бачивши, взяли мене, ввели на корабель свій і почали плисти. А що відтоді було, як тобі розповім, о чоловіче Божий! Який язик вимовить чи слух прийме мої погані діла в дорозі і на кораблі, бо й тих, що не хотіли, я, окаянна, примушувала на гріх, нема-бо слова для нечистот, вимовних же і невимовних, яких я тоді була вчителькою. Повір мені, отче, жахаюся, як витримало море блуд мій. Як земля не розкрила уст своїх і живу мене в пекло не поглинула — скільки душ я сітями смертними зловила. Але думаю, що покаяння мого Бог шукав, не хотів смерти грішника, але чекав з довготерпінням навернення. Так-бо і з таким старанням я увійшла в Єрусалим і дні перед святом там перебувала, подібне першому чинила, навіть гірше. Не досить було мені хлопців, які були зі мною на кораблі і в дорозі, але й инших багатьох городян і подорожніх на ту скверну збирала. Коли ж надішло свято святого Воздвиження Чесного Хреста, я, як і спочатку, обходила все, душі юних