Ісабель Альєнде - Оповідки Еви Луни, Ісабель Альєнде

двох клятих слів уже запізно, бо всі бачили, як полагіднішали хижі очі пуми, коли жінка з поважним виглядом ступила ближче й узяла Полковника за руку.

Зіпсоване дівчисько

В◦одинадцять років Елена Мехіас ще була щуплявим дівчам із бляклою шкірою самотньої дитини, ротом, де досі бракувало кількох зубів, волоссям мишачого кольору та надто випнутими як на її зріст кістками, що ледь не витикалися назовні на колінах і ліктях. Ніщо в дівчинці не виказувало ані жагучих мрій, ані пристрастей, що переповнювали її. Вона непомітно никала серед скромних меблів і вилинялих гардин у пансіоні своєї матері. Скидалася на сумну кішку, коли бавилася на подвір’ї серед припорошеної герані та гігантської папороті або коли швендяла з тарілками від пічки на кухні до столиків у їдальні, подаючи вечерю. Пожильці майже не звертали на неї уваги, а коли хтось і озивався до дівчинки, то зазвичай наказував, аби вона побризкала розчином тарганячі гнізда чи наповнила бак у душовій кімнаті, якщо насос відмовлявся качати нагору воду. Виснажена спекою та домашніми клопотами матір не мала ані сил для пестощів, ані часу, щоб наглядати за дочкою, тож і не завважила, коли Елена почала мінятися. В◦перші роки життя це була мовчазна, боязка дівчинка, що грала в химерні ігри, розмовляла сама із собою, сидячи в якомусь закутку, і смоктала палець. З дому вона йшла тільки до школи чи на ринок; її не цікавили галасливі ровесники, які бавилися на вулиці.

Перевтілення Елени Мехіас збіглося в часі з появою Хуана Хосе Берналя, або Солов’я, як той сам себе називав і про що сповіщала афіша, яку молодик почепив на стіні своєї кімнати. Більшість пожильців становили студенти й конторники, які працювали в різних похмурих державних установах. Добропорядні жінки та чоловіки, як казала про них матір, яка пишалася тим, що дає прихисток лише людям достойним, з певними заняттями, добрими звичками й заробітком, який дозволяв їм платити на місяць наперед, а ще готовим дотримуватися тутешніх правил, які радше нагадували розпорядок семінарії, ніж пансіону. «Вдова мусить дбати про свою репутацію і повагу до себе, я не хочу, щоб мій заклад перетворився на кубло волоцюг і розпусників», — повторювала часто матір, аби ніхто — і передусім Елена — цього не забув. Одним із завдань Елени було наглядати за пожильцями й сповіщати матір про всі підозрілі подробиці. Ці обов’язки нишпорки робили дівчинку ще більш безтілесною: вона губилася в мороці кімнат, ні до кого не озивалася й зненацька поставала перед очима, мовби повернувшись із якогось іншого, невидимого виміру. Матір і дочка вдвох виконували численні повинності, які накладав на них пансіон, мовчки поринали в звичні справи й не мали потреби в спілкуванні. Розмовляли між собою зрідка, а коли в годину післяобіднього відпочинку перекидалися кількома словами, то говорили про пожильців. Іноді Елена намагалася прикрасити безбарвні життя цих минущих чоловіків і жінок, які оселялися в домі та вибиралися, не залишивши по собі жодних слідів. Дівчинка вигадувала для них якісь неймовірні пригоди, забарвлювала їхнє існування таємним коханням чи якоюсь трагедією, однак матір мала безпомильний нюх й одразу викривала її фантазії. Так само вона виявляла спроби дочки щось приховати. Напрочуд практична, матір мала чітке уявлення про все, що відбувалося під її дахом, добре знала, що робить кожен із пожильців у будь-яку пору дня чи ночі, скільки цукру залишилося в коморі, кому телефонували і де поділися ножиці. Вона була жінкою веселою й навіть привабливою, непоказне вбрання насилу стримувало запал ще молодого тіла, однак багаторічні буденні клопоти зсушили її душу й відбили смак до життя. Та коли Хуан Хосе Берналь постав на порозі й заявив, що хоче винайняти кімнату, все змінилося не лише для неї, а й для Елени. Зваблена хвалькуватими нотками в голосі Солов’я та його славою, на яку натякала афіша, господиня — всупереч власним правилам — прийняла його в свій пансіон, хоча молодик аж ніяк не відповідав її уявленням про ідеального пожильця. Берналь повідомив, що співає ночами, а відтак удень повинен відпочивати, і що зараз він не має певної роботи, тож не може платити наперед, і що він дуже вибагливий в усьому, що стосується харчування та гігієни: їсть лише вегетаріанські страви й двічі на день приймає душ. Елена з подивом спостерігала, як матір мовчки вписала прибульця до домової книги й повела до кімнати, насилу тягнучи важку валізу, тоді як той ніс в одній руці зачохлену гітару, а в другій картонний футляр із дорогоцінною афішею. Притискаючись до стіни, дівчинка піднялася сходами за ними й завважила, як напружилося обличчя нового пожильця, коли він глядів на прилиплий до спітнілих материних стегон перкалевий фартух. Зайшовши до помешкання, Елена натиснула на вимикач і великі лопаті стельового вентилятора зі скреготом іржавого заліза почали свій рух.

Відтоді усталені порядки в домі змінилися. Додалося роботи, бо Берналь спав тоді, коли інші йшли на службу чи на заняття; він годинами не виходив з душової кімнати, з’їдав гори кролячих страв, які слід було готувати кожну окремо, постійно висів на телефоні й раз по раз вмикав праску, щоб випрасувати свої сорочки дамського облесника, однак господиня не вимагала за це додаткової плати. Елена поверталася зі школи в час післяобіднього відпочинку, коли щосили пряжило сонце і днина марніла під нищівним білим промінням, а Берналь о цій порі бачив лише перший сон. За наказом матері вона знімала черевики, щоб не розбуркати неприродну тишу, в яку був занурений дім. Те, що матір з кожним днем змінюється, дівчинка завважила задовго до того, як пожильці почали шепотітися за її спиною. Спершу це був запах, насичений аромат квітів, що йшов од жінки й витав у повітрі кімнат, до яких та заходила. Елена знала в домі кожний закуток, а тривалий досвід нишпорки допоміг їй за пакетами з рисом і консервними бляшанками відшукати в коморі флакон парфумів. Потім дочка угледіла лінії від темного олівця на віях, червоний полиск на губах, нову нижню сорочку, посмішку, коли надвечір Берналь із вологим після душу волоссям спускався нарешті сходами й умощувався на кухні, щоб поглинути свої чудернацькі наїдки факіра. Матір сідала навпроти нього, і він переповідав їй різні історії зі свого творчого життя, супроводжуючи кожну пригоду гучним сміхом, що народжувався у нього десь у животі.

Уже в перші тижні Елена зненавиділа цього чоловіка, котрий займав увесь простір у домі й усю увагу матері. Дівчинку дратували його наквацьоване брильянтином волосся, налаковані нігті, манера колупатися