Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

цієї оборудки, він купить собі птахоферму. Він і сам виріс у родині фермерів і, якби не вскочив у халепу та не відсидів три роки, то давно би порвав із Райлі.

Але його думки були раптово перервані оркестром, який, не закінчивши попередньої мелодії, вибухнув знайомою «З Днем народження вас!».

Он вона, подумав Бейлі, і піднявся навшпиньки, щоби глянути поверх інших голів на дівчину. Усі зупинилися немов за командою і тепер дивилися на вхід. Фотографи штовхали один одного, намагаючись якнайвигідніше розміститися.

Коли нарешті у супроводі високого симпатичного хлопця у смокінгу з’явилася міс Блендіш, спалахнуло яскраве світло.

Широко розплющеними очима Бейлі дивився на міс Блендіш. Йому аж подих перехопило. Сліпуче світло вихопило з темряви її золотаво-руде волосся і відбилося на білосніжній шкірі. Бейлі подумав, що в житті не бачив такої красуні. Вона не була схожою на жодну з його вродливих знайомих. Дівчина мала все, що мають і ті, але в набагато більшій кількості. Бейлі помітив, що вона привітно махнула рукою натовпу, який розступився і почав їй щось кричати. Чоловік був постійно напружений, пильно придивляючись до дівчини, і не розслабився, аж поки гамір не стих і міс Блендіш із Мак-Ґованом не всілися за дальнім столиком.

Бейлі настільки приголомшила врода дівчини, що він навіть забув про кольє, але тепер, коли перший шок від цієї краси минув, розгледів її прикрасу — і йому знову перехопило подих. Він аж спітнів, побачивши чудову вервечку мерехтливих діамантів. Роздивившись як слід кольє, він раптом збагнув, який здійметься галас, якщо його викрадуть. Це буде гучне пограбування, подумав він. Усі копи країни полюватимуть на них. «Можливо, я і справді здурів, коли підбивав Райлі викрасти кольє», — думав Бейлі, витираючи спітнілі руки. Блендіш зі своїми мільйонами підніме всіх на ноги, аби повернути прикрасу. Щойно вони заволодіють кольє, як зчиниться величезна буча.

Бейлі поглянув на столик, де сиділа міс Блендіш, і помітив, як розчервонівся Мак-Ґован. Здається, він забагато пив, і коли вкотре наповнив свою склянку, міс Блендіш поклала руку на його рукав, утримуючи від чергової порції віскі. Мак-Ґован криво їй посміхнувся й осушив склянку, а потім підвівся і повів її на танцювальний майданчик.

«Незабаром цей хлопчина вже буде „готовий“, — подумав Бейлі. — Якщо продовжуватиме в тому ж дусі, то скоро й узагалі не триматиметься на ногах».

Натовп ставав дедалі галасливішим. Кожен відвідувач уже був добряче напідпитку. Бейлі з презирством дивився на цю публіку й гірко думав: «Стільки грошви маєте, а поводитеся, як свині». Тоді розгледів у натовпі міс Блендіш. Вона раптом розвернулася і пішла до свого столика. Мак-Ґован, голосно протестуючи, поплентався за нею. Вони всілися за свій столик, і Мак-Ґован знову потягнувся до плящини.

Неподалік від Бейлі якась білявка сварилася зі своїм супутником — огрядним немолодим чоловіком, котрий також добряче набрався. Раптом блондинка скочила на ноги, вихопила пляшку шаманського з відерця льоду і виплеснула її вміст на голову свого супутника. А той, витріщившись на неї, немов приріс до стільця: шампанське, прилизавши йому волосся, стікало по білому смокінгу.

Блондинка поставила пляшку на місце і всілася, наче нічого й не сталося. Тоді послала товстуну повітряний поцілунок. Люди довкола повернули голови і вирячилися на них. Дехто розсміявся. Огрядний пан повільно звівся на ноги. Його червоне обличчя палало гнівом. Він виплеснув суп зі своєї тарілки в обличчя білявки. Та дико заверещала. Доволі молодий чоловік, що сидів поруч, скочив на ноги і поцілив товстунові в живіт, від чого той заточився і повалився на столик позаду, перевернувши і скинувши на підлогу пляшки і посуд. Дві жінки, котрі сиділи за сусіднім столиком, із криками посхоплювалися з місць.

«Свині!» — подумав Бейлі й подивився в дальній куток залу — туди, де сиділа міс Блендіш. Тепер вона вже стояла, нетерпляче смикаючи Мак-Ґована за руку. Нарешті той звівся на ноги і, похитуючись, поплентався за нею до виходу.

Дівчина, котрій вихлюпнули в обличчя суп, продовжувала лементувати. Між доволі молодим чоловіком та двома сп’янілими типами зав’язалася бійка. Вони впритул наблизилися до Бейлі, не давши йому можливості вийти відразу за міс Блендіш. Бейлі почав прокладати собі шлях, розкидаючи направо-наліво захмелілих чоловіків і швидко йдучи до виходу.

Бейлі проминув Мак-Ґована, котрий стояв, обіпершись на стіну, чекаючи на міс Блендіш, і швидко побіг до свого «Лінкольна». Старий Сем сидів за кермом, Райлі — поруч із ним.

— За хвилю вони вийдуть, — поквапно сказав Бейлі, всідаючись позаду Райлі. — Вестиме машину вона. Її приятель добряче набрався.

— Рушай! — сказав Райлі старому Семові. — Зупинимося на тій фермі, яку ми проїжджали. Там почекаємо її та змусимо з’їхати з дороги.

Старий Сем увімкнув двигун, і «Лінкольн» плавно рушив. Бейлі запалив сигарету і витяг пістолет із кобури, яку носив під піджаком. Тоді поклав зброю на сидіння поруч.

— Кольє на ній? — спитав Райлі.

— Так.

Райлі був вищим і худішим за Бейлі. До того ж на п’ять-шість років молодшим. Він видавався б навіть красивим, якби не легка косоокість, яка надавала йому лукавого вигляду.

Із півмилі старий Сем проїхав швидко, але, діставшись ферми, сповільнив рух, плавно скерував авто на траву і там зупинився.

— Виходь і пильнуй її, — сказав Райлі.

Бейлі взяв пістолет, викинув сигарету з вікна і вийшов з машини. Став на узбіччі. Вдалині миготіли вогні ресторану й чулися приглушені звуки музики. Він вичекав кілька хвилин, відтак побачив світло від фар машини, що наближалася.

Він побіг до «Лінкольна».

— Їдуть!

Коли він всівся в авто, старий Сем завів двигун. Повз них промчав двомісний спортивний «ягуар». Міс Блендіш сиділа за кермом. Мак-Ґован, вочевидь, був поруч — у відрубі.

— Мерщій! — скомандував Райлі. — Мусимо все робити швидко. Не дай їм відірватися від нас.

«Лінкольн» помчав услід за «ягуаром».

Була темна, беззоряна ніч. Старий Сем увімкнув фари. Промені світла вихопили з пітьми «ягуар». Переслідувачі бачили, як голова Мак-Ґована метляється з боку в бік у такт руху машини.

— Із ним проблем не буде, — сказав Бейлі. — Він уже «готовий».

Райлі щось буркнув.

За наступним поворотом почалася лісиста місцевість. У цю пору дорога була геть безлюдною.

— Гаразд! — сказав Райлі. — Тепер відтісняймо їх на узбіччя!

Стрілка спідометра досягла відмітки вісімдесят п’ять миль, а потім і всі вісімдесят вісім. «Лінкольн» безшумно мчав трасою. Вітер свистів за вікном, а дерева темними плямами мелькали у вікні. Відстань між двома машинами