Джеймс Хедлі Чейз - Орхідей для міс Блендіш не буде, Джеймс Хедлі Чейз

відкинувся на стільці й почав колупатись сірником у зубах, гадаючи: «П’ятдесят штук! Цікаво, чи є хоч якийсь шанс поцупити те намисто? І чи наважиться на таке Райлі?»

— А де гулянка — у них вдома?

— Так, — сказав Хейні, запихаючи в рот їжу. — А потім вона зі своїм дружком, Джеррі Мак-Ґованом, вирушає у заміський ресторан «Золотий черевичок».

— Що, в кольє? — поцікавився Бейлі наче ненароком.

— Гадаю, щойно вона його надягне, то вже ніколи не скине!

— Ти впевнений?

— Думаю, що вона таки буде в ньому, адже там збереться преса.

— Коли саме вона з’явиться в тому ресторані?

— Десь близько опівночі, — Хейні замовк, не донісши виделки до рота. — Що ти надумав?

— Нічого, — Бейлі глянув на того, але м’ясисте лице старого залишалося непроникним. — Лише вона й той хлопчина Мак-Ґован? І нікого більше?

— Нікого.

Хейні раптом відложив виделку. Його жирне обличчя виглядало стривоженим.

— Послухай-но, викинь із голови те кольє, бо почнете те, чого не зможете завершити, повір мені. Ви з Райлі недостатньо круті для таких справ. Краще трохи зачекайте. Я підшукаю дільце, що буде вам до снаги, — лиш не беріться за кольє Блендіш!

Бейлі хижо посміхнувся, і Хейні подумав, що цей усміх радше нагадує вищир вовка.

— Та не переймайся так цим, я знаю, на що ми здатні, а на що — ні, — сказав Бейлі і звівся на ноги. — Певно, я вже піду. Але не забудь: коли щось дізнаєшся — повідом. Ну, бувай, друже!

— З якого дива ти так спішиш? — поцікавився Хейні, похмуро дивлячись на Бейлі.

— Хочу вшитися звідси до того, як старий Сем прокинеться. Вбридло його годувати. Тож бувай!

Він підійшов до блондинки, розрахувався і попрямував до виходу. На вулиці від спеки його мало грець не вхопив, а від віскі паморочилося в голові. Він сів у машину і запалив сигарету, напружено думаючи.

Щойно усім стане відомо про кольє, розмірковував він, то чи не кожен гангстер в окрузі зацікавиться коштовністю. Та чи наважиться на таке Райлі?

Він грубо розштовхав старого Сема.

— Ну, вставай! — рявкнув Бейлі. — Що з тобою в біса таке? Ніфіга не робиш, лише дрихнеш!

Старий Сем, довготелесий, жилавий чолов’яга років шістдесяти, заморгав і випростався.

— Ми збираємось обідати? — з надією запитав він.

— Я вже пообідав, — озвався Бейлі, заводячи двигун.

— А як же я?

— То йди їж — якщо маєш за що. Я більше платити за тебе не збираюся! — гаркнув Бейлі.

Старий Сем зітхнув. Затягнув пасок тугіше й насунув поношений та добряче заяложений капелюх на довгий червоний ніс.

— То що не так із нашою маленькою компанією, га, Бейлі? — скорботно запитав він. — У нас тепер ніколи нема бабла. Раніше ми якось давали собі раду, а зараз — ні. Знаєш, що я думаю? Райлі проводить забагато часу в ліжку з тією своєю дівкою і тому не може зосередитись на справі.

Бейлі сповільнив рух, а тоді зупинився біля найближчої аптеки.

— Ти б краще стулив пельку, — сказав він, виходячи з машини.

Він зачинився у телефонній кабінці й набрав номер. Трохи почекав, поки Райлі нарешті взяв слухавку. Бейлі чув, як на тому кінці гримить радіо і голосно співає Анна. Він почав було розповідати, що дізнався від Хейні, та різко урвався на півслові.

— Ти мене чуєш? — заволав він. — Поклади край тому пекельному шарваркові!

Але Райлі, здається, його не розчув. Бейлі, напевно, відірвав того від цікавої справи з Анною, тож диво, що він узагалі підняв слухавку.

— Вимкни те чортове радіо!— гаркнув Райлі.

Музика зненацька урвалася, й Анна почала щось розгнівано кричати. Райлі заревів у відповідь, почувся звук дзвінкого ляпанця. Бейлі хитнув головою, важко дихаючи у слухавку. Райлі з Анною завжди сварилися. Від них просто здуріти можна.

Нарешті Райлі знову підійшов до телефону.

— Послухай, Френкі, — благально озвався Бейлі, — я тут мало не засмажився в цій клятій розпеченій халабуді! То ти слухатимеш чи ні? Це важливо!

На тому кінці дроту Райлі також почав скаржитися на спеку.

— Знаю, знаю! — буркнув Бейлі. — То ти мене слухаєш? У нас є шанс хапнути кольє вартістю в п’ятдесят штук. Сьогодні ввечері у ньому буде донька Блендіша. Вона йде у «Золотий Черевичок» зі своїм бойфрендом — лише удвох. Мені про це нашептав на вухо Хейні. Там усім заправляє Мак-Кой. Ну, що скажеш?

— Скільки-скільки воно коштує?

— П’ятдесят штук. Блендіш — мільйонер. То як тобі таке?

Райлі нарешті прийшов до тями.

— То чого ж ти там стовбичиш? Хутко до мене! — схвильовано крикнув він. — Треба дещо обговорити. Давай, приїжджай негайно!

— Уже їду! — сказав Бейлі й повісив слухавку. Тоді на мить зупинився, аби запалити сигарету. Руки в нього тремтіли від хвилювання. «А Райлі не такий уже й боягуз, — подумав Бейлі. — Якщо ми візьмемося за це як слід, то діаманти будуть наші».

Він поквапно повернувся до «Лінкольна».

Старий Сем сонно поглянув на нього.

— Прокидайся, сонько! — сказав Бейлі. — Крига скресла!

2

Бейлі ніяково йшов поміж столиками фешенебельного ресторану «Золотий черевичок». Він був радий напівтемряві, яка там панувала. Хоча Анна і випрала йому сорочку та почистила піджак, він добре знав, що виглядає мов волоцюга і побоювався, що хтось із обслуги це помітить і викине його геть. Ресторан був переповнений і явно процвітав. Персонал був надто заклопотаний, аби його помічати. Бейлі прошмигнув у відлюдний куточок, звідкіля міг бачити увесь зал, і притулився до стіни. Гул голосів, що намагалися перекричати оркестр, оглушив його. Раз по раз він зиркав на годинник. Була за десять дванадцята. Він оглянув зал. Біля входу скупчилися фотографи, тримаючи напоготові камери зі спалахами. Він здогадався, що вони чекають на доньку Блендіша. Бейлі ніколи її не бачив і знав, що без допомоги фотографів не зможе її упізнати.

Це так схоже на Райлі, подумав Бейлі, — розпочати велику гру і послати його сюди, в зал, поки сам він разом зі старим Семом спокійнісінько сидить собі в «лінкольні». Бейлі ж завжди діставалася найбрудніша робота. Ну що ж, коли він отримає свою частку, то покине банду. Він уже ситий донесхочу цим Райлі та його Анною. За гроші, які отримає після