Народні - Казка про Пливунчика, Народні

що мені робити, щоб я знову родила смачні яблука, як це було колись? А то вже більше як десять років, що на мені не вродилось ні одно яблуко. Узнай, голубчику, яка тому причина». Пообіцяв я, що виконаю її прохання та й пішов далі своєю дорогою.

Потім, йдучи далі, дивлюся — а переді мною розляглось якесь море.

Підійшов я ближче і бачу — на березі моря стоїть невелика хатчина, а біля неї на лавиці сидить один старий чоловік.

«Де ти йдеш, хлопче?» — спитав мене цей дідусь.

«Шукаю Діда-всевіда,— відповів я.— Цар дав мені таке завдання, щоб я йому приніс від Діда-всевіда три золоті волоси».

«Як будеш у Діда-всевіда, то запитай від нього, будь добрий, доки я буду робити оцю роботу. Мені вже сімдесят років давно минуло, і я вже не в силах перевожувати людей через море. Просив я одного-другого, але ніхто не хоче перебрати від мене цю роботу. Спитай Діда-всевіда, що мені робити.

— Добре, сину! — відповіла бабуся. — Все це я узнаю від Діда-всевіда.

Потім дала бабуся парубкові вечерю й розповіла про те, який Дідо-всевідо злий і порадила парубкові сховатися від Діда-всевіда під корито.

— Ти сховайся під корито і не ворухайся. Та й щоб ти не спав, а пильно слухав, що буде Дідо-всевідо говорити. А як він повечеряє, то скоро потім ляже спати. І як він буде спати, то я вирву з його голови тоті три золоті волоси. Правда, я вирву їх не нараз, а по одному і буду кидати на корито. Дідо-всевідо буде уві сні говорити, і тоді на мої запитання про криницю, яблуню та того перевізника він дасть відповідь. Тільки будь уважний, сину, щоб ти зрозумів, про що він буде говорити.

Після цих слів Пливунчик забрався під корито і лежав там тихо, без найменшого шуму.

Скоро потім прийшов додому Дідо-всевідо. А цей Дідо-всевідо — це було сонце. Зайшов Дідо-всевідо до хати, повечеряв та й каже бабі:

— Слухай, бабо! Тут у хаті щось нечистим духом пахне! Тут є хтось чужий!

— Це тобі так здається, діду,— відповіла баба.— Нікого чужого тут нема. Ти находився, наблукався по всьому світу, багато дечого нанюхав, то й тому тобі так здається. Краще лягай та виспися. Ти ж такий, бачу, змучений. Лягай і клади голову мені на коліна та спи.

Зробив Дідо-всевідо, як баба казала, і скоро заснув. Тепер баба почала Діда-всевіда гладити по голові, шукати у волоссі, і при тому висмикнула з його голови один волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.

Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:

— Що ти, бабо, мені мішаєш спати?!

— Спи, діду, спи! Це тобі так здається,— відповіла баба.— А мені, діду, снився сон про тоту криницю, яка вже десять років стоїть без води. Що би з тою криницею робити, щоби у ній знову була вода?

— Що з тою криницею робити — питаєш. Там, бабо, много роботи не є, — озвався уві сні Дідо-всевідо.— Нору до криниці, якою протікала вода, заткала одна велика жаба. Тоту жабу із нори треба взяти геть, і криниця знову наповниться водою. І вода буде ще смачніша, як була перед тим.

Після цих слів Дідо-всевідо знову заснув.

Баба шукала й гладила його по голові і через якийсь час знову висмикнула з його голови один золотий волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.

Знову Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:

— Що ти, бабо, спати мені не даєш?! Що з тобою сталося, що ти така зла?!

Баба й відповідає:

— Нічого, діду, нічого! Це тобі хіба так снилося! А мені то вже дійсно снився сон. Снилося мені про тоту яблоню, що вже десять років минуло, як ніякого плоду не дає. Що з тою яблунею робити, щоб вона знову приносила плоди так, як колись?

— Що з тою яблунею робити — питаєш,— озвався у сні Дідо-всевідо.— Оту яблуню треба пересадити в інше місце. Бо довкола її коріння обвилася велика змія, яка не пускає, щоб яблуня родила. І як тільки ту яблуню пересадять на інше місце, то вона зразу оживе і знову появляться на ній смачні яблука.

Після цих слів Дідо-всевідо знову заснув.

Баба знову почала Діда-всевіда гладити по голові і шукати в його волосах і через якийсь час висмикнула із його голови і третій золотий волос і кинула на корито, під яким лежав Пливунчик.

Знову Дідо-всевідо уві сні закричав на бабу:

— Що ти, бабо, насміхаєшся з мене і спати мені не даєш та ще й за волоси тягнеш?

— Нічого, діду, нічого! Це тобі, мабуть, снилося. А мені то вже дійсно снився великий сон,— відповіла бабуся.— Мені снилося про того старого чоловіка, що перевожує в човні людей через море. Тому чоловікові уже сімдесят років давно минуло, і він вже не в силах робити далі ту роботу. І ніхто не хоче від нього цю роботу перебрати. Скажи, діду, що йому робити, щоб передати човен і весло комусь другому, щоб продовжав перевожувати людей через тото море?

— Це, бабо, не така вже складна справа,— озвався уві сні Дідо-всевідо.— Коли буде той старий чоловік перевожувати когось через море, то нехай дасть тому весло, а сам нехай скочить на берег моря, тоді він звільниться від цієї роботи.

Скоро потім настав день, Дідо-всевідо встав і пішов світити на світ. Пливунчик вийшов з-під корита, і баба передала йому тоті три золоті волоси та й запитала, чи він добре чув, що Дідо-всевідо говорив про криницю, яблуню і дідуся, що їздив на човні по морі. Пливунчик відповів, що він добре чув, що говорив Дідо-всевідо.

Потім баба дала Пливунчикові одну пляшку і сказала, щоб він у тоту пляшку набрав води з тої криниці і щоб взяв яблука з тої яблуні. А тому дідусеві, що перевозить людей через море у човні, щоб пораду Діда-всевіда сказав тільки тоді, коли той дідусь перевезе його, тобто Пливунчика, на другий бік моря. Бабині слова Пливунчик добре запам'ятав. І, подякувавши бабі за її добросердечність та й за сніданок, пішов далі своєю дорогою.

Дійшовши до моря, бачить — навстрічу йому йде той дідусь, що перевожує людей через море у човні.

— Чи був ти у Діда-всевіда, і що він тобі сказав в моїй справі? — питає Пливунчика дідусь.

— Перевезіть мене, дідусю, на другий бік моря, то