Нечуй-Левицький - Українські гетьмани Бруховецький і Тетеря, Нечуй-Левицький

ва­ли. Ко­за­ки так по­час­ту­ва­ли їх шаб­ля­ми, що По­ля­ки одс­ту­пи­лись од валів. Ко­за­ки вис­ко­чи­ли з-за валів і по­ча­ли би­ти По­ляків. На дворі по­ча­ло смер­ка­тись. По­ля­ки по­ко­ти­ли по­пе­ред се­бе зас­та­ви з ко­ло­док, щоб зас­ло­ни­ти се­бе од ко­зацьких куль, але ко­за­ки знов од­ки­ну­ли По­ляків. Вже нас­та­ла ніч, а бит­ва тяг­лася. В той час, як ко­за­ки би­лись на ва­лах, польські військові слу­ги пішли шу­ка­ти на річці бро­ду і нат­ра­пи­ли на за­топ­лені по­ро­ми. Слу­ги пе­ре­ко­па­ли греб­лю. Во­да шу­бовс­ну­ла в прокіп і по­ро­ми ви­ри­ну­ли з во­ди. По­ля­ки ско­чи­ли на по­ро­ми, і підпли­вли під са­мий за­мок і по­ча­ли ру­ба­ти час­токіл. В зам­кові бу­ли самі мо­ло­диці та діти, кот­рих схо­ва­ли там ко­за­ки. Прис­лу­ги да­ли зна­ти в польський стан. Польські жовніри на­па­ли на за­мок, при­ко­ти­ли та­ра­ни і про­ло­ми­ли та­ра­на­ми стіни. Ко­за­ки по­чу­ли, по­ки­ну­ли ва­ли і побігли в за­мок спа­са­ти жінок та дітей, але опізни­лись.

- Згода! про­си­мо ми­лос­ти! - зак­ри­ча­ли ко­за­ки.

Поляки обіця­ли по­ми­лу­ва­ти їх, як во­ни зда­дуться їм. Ко­за­ки од­чи­ни­ли во­ро­та: «Не­ма вам ми­лос­ти!» зак­ри­ча­ли По­ля­ки, вско­чив­ши у во­ро­та тем­ної ночі, і по­ча­ли ру­ба­ти в пень ко­заків, жінок і дітей.

Один польський капітан хотів спи­ни­ти одубілих По­ляків, але йо­го скалічи­ли. Де­сять ти­сяч на­ро­да виріза­ли польські жовніри. Тру­бач упав з прост­ре­ля­ним гор­лом.

Після та­ко­го крива­во­го діла ко­роль ру­шив на Сос­ни­цю: В Сос­ниці не бу­ло пол­ков­ни­ка; війська бу­ло не­ба­га­то, і ко­за­ки са­мохіть од­да­ли го­род ко­ро­леві. З Сос­ниці ко­роль пішов на містечко Нові Мли­ни. В Но­вих Мли­нах зовсім не бу­ло війська: во­но й не ­обо­ро­ня­лось. По­ля­ки пе­рей­шли че­рез йо­го і за містечком роз­п'я­ли шат­ра і розікла­ли ба­гат­тя. Один польський воєво­да Праж­мовський віз з со­бою ба­га­то грошей, до­ро­гої по­су­ди од ко­ролівсько­го сто­ла і всякі па­пері. Він став на ніч в місточ­ку. Про се довідався ко­но­топський сот­ник Нуж­ний і з своїми ко­за­ка­ми нес­подіва­но вско­чив в містечко. Праж­мовський ледве встиг вис­ко­чи­ти і втекти, а всі гроші, до­ро­га ко­ролівська по­су­да, па­пері, навіть військо­ва срібна чор­нильни­ця, все по­па­лось в ко­зацькі ру­ки.

Король хотів іти на Ба­ту­рин, де сто­яв Бру­хо­вецький з го­лов­ним ко­зацьким військом, але ко­ролівські пос­ланці довіда­лись, що в Ба­ту­рині ве­ли­ка твер­ди­ня і ба­га­то війська. Ко­роль по­ки­нув Ба­ту­рин і ру­шив на Пу­тивль. Тут По­ля­ки довіда­лись, що ту­ди прий­шло свіже мос­ковське військо, і ко­роль по­вер­нув до Глу­хо­ва.

Глухів був край­ній ук­раїнський го­род, не­да­ле­ко од гра­ниці мос­ковсько­го царст­ва. Взяв­ши Глухів, ко­роль міг набігти на мос­ковське царст­во. Він звелів взя­ти Глухів. Став­ши ста­ном за кілька верс­тов од Глу­хо­ва, ко­роль звелів Чер­нецько­му з пішим військом та з гар­ма­та­ми йти на прис­туп.

Кругом Глу­хо­ва йшли два ва­ли і два ро­ви. Ко­за­ки поп­ра­ви­ли вал і бу­ли го­тові би­тись на смерть. В го­роді бу­ли ко­за­ки глухівської сотні під ру­кою Дво­рецько­го і ге­не­рально­го судді Жи­во­товсько­го, бу­ло тро­хи мос­ковсько­го війська. В го­род збіглося ба­га­то лю­дей з око­лиці, щоб схо­ва­тись од По­ляків. Чер­нецький підсту­пив під го­род. По­ля­ки з трьох боків вда­ри­ли на Глухів. Про­ти са­мих воріт во­ни на­си­па­ли ша­нець, пос­та­ви­ли на йо­го гар­ма­ти і по­ча­ли ки­да­ти в го­род кулі. Піше військо з двох боків полізло на ва­ли. Ко­за­ки од­би­лись од По­ляків, вис­ко­чи­ли за ва­ли і прог­на­ли їх. Тоді ко­роль звелів підко­па­тись під го­род. По­ля­ки по­ча­ли підко­пу­ва­тись під зем­лею дво­ма ру­ка­ва­ми: один ру­кав ве­ли під од­ну бра­му, а дру­гий під дру­гу бра­му. Во­ни хотіли нак­лас­ти в ті ру­ка­ви по­ро­ху й зірва­ти бра­ми та ва­ли і че­рез зірва­не місце ки­ну­тись в го­род. Як ру­ка­ви бу­ли вже го­тові, По­ля­ки вко­ти­ли ту­ди кільки де­сятків бо­чок по­ро­ху. В од­но­му ру­каві за­па­ли­ли по­рох. Зірва­ли од­ну бра­му і част­ку ва­ла. В про­ло­ма­не місце на ва­лу ки­ну­лась польська піхо­та. По­ля­ки лізли на вал, вти­ка­ли там польські зна­ме­на, ру­ба­ли час­токіл, але ко­за­ки ски­да­ли їх з ва­ла в рів. По­ля­ки летіли сторч. Ко­за­ки стрі­ля­ли на них звер­ху з руш­ниць. Ті що повтіка­ли, роз­ка­зу­ва­ли, що во­ни че­рез час­токіл ба­чи­ли дру­гий та­кий са­мий вал, кот­рий бу­ло труд­но взя­ти, так як і пер­ший. Ти­ся­ча По­ляків бу­ла вби­та на ва­лах, і во­ни мусили одс­ту­пи­тись.

В дру­го­му ру­каві під зем­лею не за­па­лився по­рох, а ті ко­за­ки, що сто­яли ко­ло ва­лу і бу­ли напо­го­тові ки­ну­тись в про­ло­ма­не по­ро­хом місце, сто­яли, кри­ча­ли та стрі­ля­ли на вітер: навпісля ви­яви­лось, що ті Те­те­рині ко­за­ки змо­ви­лись з глухівськи­ми ко­за­ка­ми, щоб не­ дати по­ля­кам влізти в го­род.

Приступ на го­род не вдався. Нас­та­ла ніч. Вда­ри­ли страшні мо­ро­зи. По­ля­кам при­хо­ди­лось кру­то од хо­ло­ду й го­ло­ду. Ква­тир не бу­ло, не ста­ва­ло й хліба. Прий­шла звістка, що Бру­хо­вец­ький з своїми ко­за­ка­ми та з Мос­ка­ля­ми нас­ту­пає з Ба­ту­ри­на і хо­че вда­ри­ти на По­ляків збо­ку. Ко­ро­леві прий­шлось ки­да­ти Глухів і йти на Бру­хо­вецько­го. По­ля­ки день і ніч дер­жа­ли зап­ря­же­них коней і Бру­хо­вецький з мос­ковським воєво­дою Ро­мо­да­новським стрілися з По­ля­ка­ми. За­кипіла бит­ва. По­ля­ки не всто­яли і по­вер­ну­ли на Нов­го­род-Сіверський. Ро­мо­да­новський пус­тився за ни­ми і дог­нав в Пи­рогівці на пе­ре­возі че­рез Дес­ну. Лід по­чав роз­та­ва­ти і став уже крих­кий. По­ля­ки на­си­лу встиг­ли пе­рес­ко­чи­ти че­рез Дес­ну і ко­роль пішов в Нов­го­род-Сіверський. В Нов­го­роді-Сіверсько­му не пус­ти­ли По­ляків. Тоді ко­роль одділив собі част­ку війська і пішов у Лит­ву, а Чер­нецько­му та Собєско­му звелів вес­ти дру­гу по­ло­ви­ну війська на­зад за Дніпро, в Те­те­ри­ну гетьман­щи­ну, де вже по­ча­лося повс­тан­ня про­ти По­ляків та Те­тері.

В той час По­ля­ки дізна­лись, що під Глу­хо­вом Те­те­рин ко­зацький пол­ков­ник Бо­гун зра­див По­ляків і пе­ре­ка­зу­вав Глухівцям все, що за­ду­му­ва­ли на війні По­ля­ки. По­ля­ки дізна­лись, що Бо­гун змо­вився з Бру­хо­вецьким і з Мос­ка­ля­ми на­пас­ти на ко­ро­ля са­ме тоді, як він мав пе­ре­во­зи­ти військо че­рез Дес­ну. По­ля­ки при­су­ди­ли Бо­гу­на на смерть і розст­ріля­ли йо­го. В той час як Бо­гун за­ду­мав зра­ди­ти По­ляків під Глу­хо­вом і пе­ре­да­тись мос­ковсько­му ца­реві та Бру­хо­вецько­му, в той час в Глу­хові Бру­хо­вецько­го ко­за­ки хотіли зра­ди­ти ца­ря і пе­ре­да­тись ко­ро­леві. Во­ни по­са­ди­ли мос­ковсько­го воєво­ду Ло­пу­хі­на в тюр­му і за­си­па­ли зем­лею жи­ви­ми тридцять Москалів. Глухівський про­то­поп Шмат­ковський на си­лу вго­во­рив ко­заків зіста­тись вірни­ми ца­реві і не ­зачіпа­ти мос­ковсько­го війська. Не­щасні ко­за­ки зовсім бу­ли збиті з пан­те­ли­ку ца­рем, ко­ро­лем та дво­ма гетьма­на­ми, котрі шар­па­ли кож­ний до се­бе не­щас­ну Ук­раїну.

В той час, як ко­роль з військом сто­яв під Глу­хо­вом, Те­те­ря йшов до йо­го з своїми ко­за­ка­ми на поміч. Він забирав по до­розі не­ве­личкі го­род­ки та місточ­ка. Одні од­да­ва­лись йо­му самі са­мохіть, другі бо­ялись Те­тері і од­чи­ня­ли пе­ред Те­те­рею во­ро­та; він по­вер­нув од Лох­виці на Га­дяч, але в Гадячі бу­ло ба­га­то війська. Те­те­ря бо­явся бра­ти йо­го прис­ту­пом і по­вер­нув на Глухів. Під Глу­хо­вом він уже не зас­тав ко­ро­ля.