Олександр Олесь - Княжа Україна, Олександр Олесь

style="">ОЛЕГ

 

 

Раз до Діра і Аскольда

Прибігають вояки:

«По Дніпру пливуть на Київ

Чужоземні байдаки!»

 

Не скінчили ці казати -

Ще біжить один вояк:

«На човнах пливе на Київ,

Кажуть, Рюриків свояк!

 

Повні війська, повні зброї,

Ледве плинуть їх човни.

Чи не скликати нам віча?

Чи не ждати нам війни?»

 

«Залишіть! Пливе не ворог»,-

Їм князі відповіли

І Олегові назустріч

З воєводами пішли.

 

«Чи з добром, чи з злом приходиш

Ти у наш гостинний двір?» -

Так, вітаючи Олега,

Запитав Аскольд і Дір.

 

І Олег похмуро, грізно

На питання відповів:

«Я прийшов з могучим військом,

Я вам Ігоря привів.

 

Не походите з князів ви,

Як же княжити змогли?

Нам лише належить влада

І по неї ми прийшли».

 

Так скінчив Олег промову

І на знак його руки

З човна Ігоря виносять

Чужоземні вояки.

 

А князів Аскольда й Діра

Піднімають на списах,

І Олег вступає в Київ

При побідних голосах.

 

І, коня свого спинивши,

Він говорить: «Вояки!

Хай же матір’ю нам стане

Славний Київ на віки!»

 

ПОХІД НА ЦАРГОРОД

 

 

Геть за морем українським,

Понад склом Босфорських вод

Дивні вежі і палати

Розкидає Царгород.

 

Наче вир, кипить, торгує

Крамом, зброєю, вином.

Вдень він вуликом здається,

А вночі - чудесним сном.

 

І з усіх країн до його

Ллється хвилями народ.

Наші теж торгові люди

Їздять в славний Царгород.

 

Та не любить грек чужинців

І тримає їх в руці.

«Хоч не їдь! Одурить, скривдить!» -

Наші скаржаться купці.

 

І Олег, на греків лютий

Став збиратися в поход:

Хоче він до України

Прилучати Царгород.

 

І укрили Чорне море

Українські байдаки,

Розгорнулися вітрила,

Заспівали вояки.

 

Простір! Воля! Грають хвилі,

Море диха, як живе,

Мов лютує, що з піснями

Легковажний хтось пливе.

 

Небезпека? Вітер? Буря?

Гнуться щогли кораблів?

О, хіба згорнути крила

Важко, довго для орлів?

 

І гуртом за весла взятись,

Разом взятись і гребти…

Море, море! І в негоду

Любе сміливому ти!

 

Так три дні пливли по морю

Без турботи, без нудьги.

Ось і вежі Царгороду,

Ось і грецькі береги.

 

Але греки уже знали,

Що летять до них орли,

І, щоб в пристань не пустити,

Ланцюги перетягли.

 

І звелів Олег на берег

Витягати кораблі.

«Що ж, мовляв, як не по морю,

То поїдем по землі».

 

І, колеса приробивши,

Він вітрила розпустив.

І невидане тут сталось,

Найдивніше диво з див.

 

«Ой, повій, повій ти, вітре!

Швидше коней повези!»

Зашумів - повіяв вітер,

Покотилися вози.

 

Вороги перелякались,

До Олега шлють послів:

«Не руйнуй нас, все дамо ми,

Що б ти, князю, не схотів!»

 

«Ну, гаразд. Покора ваша

Погасила в серці гнів,

І, здається, ми братами

Станем з лютих ворогів.

 

Царю, хай моє купецтво

Вільно ходить в Царгород,

Хай торгує і купує

Вже без кривди і без шкод.

 

У купців не буде зброї:

Я обмежу їх число,

Щоб не більше, як півсотні

Їх нараз у місто йшло».

 

Цар годився на умову,

Хрест святочно цілував.

Князь на Волоса, Перуна

І на меч присягу склав.

 

На воротах Царгороду

Князь Олег свій щит прибив.

На воротах Царгороду

Український щит висів!

 

СМЕРТЬ ОЛЕГА

 

 

Після славного походу

На далекий Царгород

Князь в палатах бенкетує

І частує воєвод.

 

На столах у вазах грецьких

Дивні овочі цвітуть,

Золоті, пахучі вина

Струмнем сонячним течуть.

 

Навкруги шумлять розмови

Про походи, про бої

Та про лицарів, що склали

Буйні голови свої,

 

Як колись човни у морі

Наплили на ланцюги,

Як стояли перед ними

І трусились вороги.

 

«О, ще нас не кинув Волос,

Ще нас змилує Перун».

Коли зирк - в палати входить

Сивий згорблений віщун.

 

«Князю, знову перемогу

Пророкую я тобі.

Знову ти з хоробрим військом

Переможеш в боротьбі».

 

«Слава князеві й вояцтву!

Хай навік щастить війна!» -

Воєводи закричали

І частують віщуна.

 

Князь встає і йде до діда.

«А чи знає мій віщун,

У якім бою стрілою

В мене кине бог Перун?»

 

«Не на крилах стріл Перуна

Принесеться смерть твоя,

Ти загинеш, славний князю,

Від коханого коня».

 

І замовкли враз розмови,

Опустилися чарки,

І з палат, схилившись, вийшли

Воєводи й вояки.

 

І сказав Олег уранці:

«Не сідлайте більш коня!

Хай стоїть і їсть у стайні

До мого страшного дня».

 

Знов то тихо, то тривожно

Потекли за днями дні.

П’ятий рік уже минає

То в походах, то в війні.

 

Знов бенкет в палатах княжих,

Знов старшини й вояки

З запашним вином і медом

Держать підняті чарки.

 

Князь згадав бенкет колишній

І коханого коня…

«Приведіть його,- сказав він,-

Хоч на його гляну я».

 

«Вже давно дощі