Олександр Олесь - Княжа Україна, Олександр Олесь

class="p2" style="">Князь судив, водив на бій,

Першим був він у відвазі

І у мудрості своїй.

 

А коли ставав нездатним

До ладу і боротьби,

Віче іншого на князя

Вибирало без журби.

 

На річках, високих горах,

Серед багон і болот

Городи, міцні твердині

Будував собі народ.

 

Коли ворог йшов війною,

Метушилось все, як рій,

Замикалися ворота,

Починався лютий бій.

 

Бились, кидали каміння,

Крізь баркан окріп лили,

Попіл сипали у очі,

Гострі кидали коли…

 

…Ось і ворога відбито,

Все минуло: гнів і жах…

Кревні плачуть над борцями,

Що звалилися в боях.

 

І дають їм у могилу

Зброю, вбрання і харчі,

Щоб вони не знали лиха,

На тім світі живучи.

 

На сумних могилах тужать

І справляють тризну там

І несуть на сизі гори

Жертви праведним богам.

 

Але все поволі, тихо

Тоне в річці забуття,

І на березі зеленім

Квітне радісне життя…

 

На луці палає ватра,

На луці ідуть танки.

Тут в вінках цвітуть дівчата,

Там співають парубки.

 

В цю таємну ніч Купала

В лісі папороть цвіте,

Розцвітає, обсипає

Цвіт-проміння золоте.

 

Промовляє звір до звіра,

Хто підслуха мову їх,

Хто у лісі найде квітку -

Найде скарбів цілий міх.

 

А пісні все далі ллються,

Вже поблідли і зірки,

А ще огнища палають

І мережаться танки.

 

На кийки стоять схилившись

Бородаті віщуни

І розказують, що буде

І з якої сторони.

 

Роздають недужим зілля,

Щось шепочуть і плюють…

Сих водою напувають,

Тим камінчики дають.

 

І здається, з лісу вийшов

На узлісся Лісовик.

Став, заслухавсь, задивився…

Стрепенувсь і знову зник.

 

І здається, щойно бігли

Тут русалки польові

І розсипали зі сміхом

Самоцвіти по траві.

 

Але схід зайнявся сонцем,

Хмари в золоті, в огні…

І самотньо одцвітають

Зблідлі ватри вдалині.

 

ПОЧАТКИ КИЄВА

 

 

Над Дніпром широким, вільним,

Де луги й степи цвіли,

Наші прадіди поляни

Оселились і жили.

 

Хлібороб робив у полі,

Пас пастух корів, овець,

З луком, з стрілами гнучкими

По лісах ходив ловець.

 

Пишно квітла Україна,

Повна всякого добра.

Як в раю, жили поляни

Понад хвилями Дніпра.

 

Все своє вони любили,

Шанували і чуже,

Хай, мовляв, Перун і Волос

Всіх від лиха стереже.

 

А коли сусід лінивий

Заздрив силі багача,

Вміли наші показати

Обосічного меча.

 

І віки нога ворожа

Не ступала на наш лан.

Всі сусіди шанували

І боялися полян.

 

…Де стоїть тепер наш Київ,

Там була сама гора,

Жив там першим Кий з Хоривом,

Щек та Либідь - їх сестра.

 

Над самим Дніпром на горах,

Огороджений з боків

Ровом, мурами, валами,

Київ виріс і розцвів.

 

На сторожі коло його,

Наче батько, став Дніпро,

Наче батько сину, ніс він

З півдня й півночі добро.

 

І здавалось, Україна

Буде квітнути віки,

І здавалось, всі народи

Їй сплітатимуть вінки.

 

МОСКАЛІ

 

 

Біля озера Ільменя

Став Великий Новгород,

Збудував його слов’янський

З фінським змішаний народ.

 

Не було ладу у його,

Вічно рід ішов на рід,

Вічно плем’я йшло на плем’я,

На сусіда йшов сусід.

 

І держава занепала,

І народ ладу схотів,

І на північ, до варягів,

Він послав своїх послів.

 

«Дайте нам якогось князя,

Дайте нам володаря!

Є всього у нас багато,

Але все і гине зря.

 

Хай він зробить в нас порядок!

Дайте!» - плакали посли…

Усміхнулися варяги

І їм Рюрика дали.

 

І могучою рукою

Рюрик землі об’єднав,

Дав народу лад і спокій

І до праці всіх позвав.

 

АСКОЛЬД І ДІР

 

 

Славна в Рюрика дружина,

Всім далась вона взнаки,

А Аскольд і Дір - найперші,

Найславніші вояки.

 

Нудно їм сидіти вдома

Без походів, без боїв,

І вони прохають князя,

Щоб на волю їх пустив.

 

Князь подумав і дозволив.

Попрощалися вони

І з такими ж вояками

Посідали на човни.

 

І по Волхову угору

В невідомий край летять.

Мов орлів широкі крила,

Їхні весла лопотять.

 

Приплили до краю Волхов,

Далі витягли човни

І в лісах шляхів шукають

До чужої сторони.

 

Бачать - річка. Довго нею

Геть на полудень плили,

Аж угледіли на горах

Місто, вежі і вали.

 

Приплили, на берег вийшли

І питають у полян,

Хто живе у цьому місті,

Хто тепер у ньому пан?

 

«Тут колись жили, та вмерли

Кий, Хорив та Щек, брати.

А тепер ми під хозаром,-

Животій та дань плати».

 

«Не журіться!» - Дір промовив.

«За мечі!» - Аскольд гукнув.

Кожний птахом стрепенувся,

Кожний гнівом спалахнув.

 

Налякалися хозари

І в степи біжать гуртом.

І дружина здобуває

Пишний Київ над Дніпром.

 

Стали вільними поляни,

Вихваляють вояків,

А Аскольда разом з Діром

Вибирають на князів.