Руданський - Лірникові думи, Руданський

іщезнув

В морі під водою.

Найшов бездну, бере землю

Правою рукою.

І говорить: «Ти розкрийся.

Темная безодне:

Беру з тебе тепер землю

Во ім'я господнє!»

І щаслива йому була

Дальняя дорога,

У минуті він з землею

Вийшов перед бога.

ІV

І взяв господь тую землю,

Ходить, розсіває.

А Сатанаїл невдячний

Думоньку гадає.

Щоб землі у бога вкрасти,

Вкрасти, заховати,

А потому в своє ім'я

Землю збудувати.

І роздумав свою думу

На взиск чи на згубу:

Тілько господь відвернувся,

Хвать землі у губу!

А бог ніби і не знає:

Решту досіває.

І розсіяв, як годиться,

І благословляє:

«Рости, рости, моя земле.

Куди зглянуть очі:

Від восхода до полудня

І до полуночі!»

І земля рости начала

І кінця не мала;

І зеленая травичка

Землю устеляла.

Да і тая, що у губі,

Свого бога знає:

Росте живо, виростає,

Губу розпирає.

І зачав він, нечестивий,

Хоркати, плювати,

I зачали і того скали

Й гори виростати.

І земля землею стала,

Тілько посвятити.

Но І нічка наступала:

Тра було спочити.

V

Закотилось сонце красне

За високі гори.

І синіє небо ясне,

Як синєє море.

І тихенько в небі ходять

Ангели святії

І засвічують над небом

Свічі восковії.

І ті свічі, ясні зорі,

Світять на все поле,

Доки господь, милосердний

Виспиться доволі.

І спить господь серед поля,

Сили відновляє.

А Сатанаїл над богом

Думоньку гадає.

І поглянув кругом себе:

Пишно було всюди.

І, як камінь, йому зависть

Падає на груди.

«Не буду я більше з богом! -

Став він говорити,-

Хоть сам згину, розсядуся,

Хоть йому не жити!

Но він спить, не має сили,-

Що ж я туманію?!

Возьму втоплю його в морі,

Світом завладію».

І підняв на руки бога,

І води шукає,

Але земля розрослася

І границь не має!

Вдарився на штири боки,-

Моря не видати!

І вернувся він, і з богом

Положився м спати.

VI

Рано сонечко піднялась,

Позгасали зорі,

І у росу, як в діамант,

Повбирались гори.

І Сатанаїл піднявся,

Бога став будити

«Вставай, боже! годі спати!

Землю тра святити».

Пробудився господь сильний,

І, здихнувши, каже:

«Що хитришся предо мною.

Вічний ти мій враже?!

Був я всюди сеї ночі,

Від края до края,-

I нема чого святити:

Вся земля святая.

Ти хотїв мене, невдячний,

В морі утопити.

За то вічне будеш змієм

Під землею жити».

Ізвинулись його руки,

І звинулись ноги.

Довге рило натягнулось,

Висунулись роги.

І Сатанаїл невдячний

Став навік змією,

Зашипів - наперед бога

Слизнув під землею.

І тогнала земля дуже,

Де змій пробирався,

І там всюди ліс дрімучий

Поверх неї взявся.

VII

І зняв господь з себе ризу,

І махнув направо-

І, як маку, різних птахів

Всюди залітало.

Махнув вліво - і, на диво,

Всюди гадь завилась.

Розстелив на землю ризу -

Звірина з'явилась.

І пішов господь над море,

ризу опускає-

І в годині ціле море

В рибі закипає.

Так з'явились в білім світі

Звірина і птахи,

Різні гади, різні жаби,

Риби й черепахи.

Лиш медведі, свині, коні

І кроти не були;

Та ще боцяна не було,

Скойки і камбули.

І став господь над водою,

Ризу убирає

І із моря зсередини

Рибу визиває.

І сказав господь тій рибі

Землю підпирати,

Щоб земля на своїм місці

Все могла стояти.

І та риба держить землю;

І як стрепенеться,

І застогне земля наша,

І вся затрясеться.

VІІІ

Повернувся бог до неба,

На престол сідає

І всіх ангелів до себе

З раю призиває.

І злетілось перед бога

Ангелів без ліку,

І настало свято в бога,

Перше з-перед віку.

Триста тисяч пісні піли,

А сімсот кадили,

А тьма-тьмуща через небо

Бога проносили.

І горіло небо в славі,

Тухнуло кадило,

І все воїнство небесне

Богові служило.

Служба божая кінчалась,

Бог благословляє

І всіх ангелів до себе

Ще раз призиває.

І всі ангели злетілись,

Богу помолились

І святому його трону

Низько поклонились.

І махнув бог своїм слугам

Правою рукою,

І сказав їм: «Будьте, діти.

Вічне ви зо мною.

Де ви були, там поставлю

Жити чоловіка.

А Сатанаїл невдячний

Проклят будь довіка!»

І основи світовії

Страшно задрожали.

Но на небі тихо-тихо

Ангели співали.

IX

І співали, і скінчили

Пісню ту святую.

І бог каже їм принести

Чашу золатую.

І говорить: «Ви зберіться.

Ангели святії,

І стріпніте над ту чашу

Крила золотії».

І стріпнулись над ту чашу.

Бог їх посилає

На схід сонця в праву руку,

Де роса спадає.

Полетіли слуги божі,-

I їх ясні крила

Роса чиста, як діамант,

В десені [4] покрила.

І до бога прилетіли

З чистою росою,

І іще раз стрепенулись

Над чашею тою.

І зійшов бог з свого трону,

І зачав місити.

Замісив - і чоловіка

З того став ліпити.

Виліпив, зачав стругати.

Дивне боже діло!

І обстружки пригодились

На грішнеє тіло.

І дихнув господь на него,-

І він відживився.

Підняв очі свої к богу,

Щиро помолився.

І повів бог його всюди

По небеснім краю,

І заводить наостаток

До самого раю.

X

Серед