Петер Аддамс - Ангели по десять шилінгів, Петер Аддамс

раптом виявила, що зник буфет разом з усім сервізом, а позавчора хтось розпанахав живіт ведмедю. Тоді навіть мені стало моторошно. Якщо двері й вікна відчиняються й зачиняються самі по собі, мене це, зрозуміло, розлючує, бо в будинку й так протягів достобіса, але я до цього вже звикла. А от розпанахати живота нещасному ведмедю — це занадто підло. Правда, стара завжди була такою. Якщо їй випадала нагода помордувати людину чи іншу живу істоту, створену богом, вона не шкодувала сил.

Чед мовчки вислухав усе, про що повідала йому стара пані, а та взяла чайник, налила знову повну склянку й запитала дружнім тоном:

— Скажіть, ви приїхали відпочивати чи попрацювати тут?

Чед так замислився над усім почутим, що забув вийняти трубку з рота.

— Так, я хотів би попрацювати, хотів би написати книжку про…

— Ось як! Розумію, розумію! — піднесено вигукнула місіс Порджес. — Ви хочете написати книжку про Крайстчерч, його жителів, про цю злюку Шеклі, котра завше обплутувала людей своїм павутинням і лише господь знає, що вона утне після смерті. Прекрасна ідея! Можу хоч зараз побитися об заклад, що ваша книжка прогримить на всю Англію. Бо іншого такого містечка, як наш Крайстчерч, ви не знайдете на всьому шотландському узбережжі, а іншої такої особи, як стара Шеклі, — в усьому світі. Хай господь бог покарає її за гріхи! Всі боялися цієї відьми і разом з тим підсипалися до неї. Звичайно, там є якась таємниця, але я так і не змогла розгадати її.

Тільки-но великий годинник біля стіни пробив одинадцяту, Чед підвівся і попрохав місіс Порджес провести його до кімнати, де він міг би переночувати.

Та взяла свічку й пішла попереду, показуючи дорогу.

— Світло вимкнули, сер, бо містер Хаббард вважає, що витрати на електроенергію завеликі, і відмовився їх оплачувати, — заявила вона. — Але якщо вам потрібне світло, завтра ви домовитеся з ним. Тоді вам більше не доведеться боятися власної тіні.

У низенькій спальні повітря було тяжким і задушним. Тут були широке ліжко, груба темна дубова шафа, етажерка біля вікна, на якій стояло шість порцелянових ангелів; вони, ніби зумисне, виставили оголені ніжки і, здавалося, соромилися свого недоладного вигляду.

Поки Чед оглядав кімнату, місіс Порджес стелила йому постіль.

— Те, що ця погань Шеклі спустила дух на такій чудовій пуховій перині, я вважаю зовсім несправедливим, але тепер про це пізно говорити, — зауважила вона, збиваючи перину. — Я гадаю, ви не забобонні, сер, і одну ніч зможете спокійно переспати тут. Завтра я приготую вам затишну кімнату в південній частині будинку.

Побажавши йому доброї ночі, вона пішла. Чед чув ще, як скрипіли під ногами широкі сходинки, потім все стихло. Він ліг і одразу ж заснув.

Серед ночі Чед прокинувся від якогось шарудіння. Хтось уже встиг відчинити віконниці — по блідо-сірому небу, ледь освітленому місяцем, пливли шматки грозових хмар. На тлі вікна вирізнялася чорна фігура якоїсь людини, і Чед помітив, що в її руці блиснуло лезо бритви.

Чед хотів зістрибнути з ліжка, але вигляд бритви паралізував не лише його язик, а й усе тіло. «Я, напевне, сплю, і все це мені ввижається, — промайнуло в його голові. — Чортове віскі! Знову я переборщив!»

Нарешті, переборовши себе, він трохи піднявся на ліжку і пробасив:

— Стояти на місці! Інакше буду стріляти!

Чорна фігура зреагувала саме так, як того чекав Чед. Секунду вона вагалася, потім химерно муркнула, кинулася до вікна й щезла. Чед клацнув запальничкою і засвітив свічку на нічному столику. Потім зіскочив з ліжка, підійшов до вікна і виглянув надвір. Вікно було приблизно на висоті трьох метрів од землі і виходило на лужок. Чед побачив кілька кущів і стіну, яка відділяла Касл-Хоум від сусідньої ділянки. Та ніде жодної живої душі.

Зі злістю він зачинив віконниці і затягнув фіранки. Посвітив свічкою під ліжком, але нічого там не знайшов, крім пари стоптаних капців. Заглянув у шафу — і побачив лише кілька вішалок для одягу. Він знову зібрався лягти. Але погляд його раптом упав на етажерку. Чед не повірив очам: у всіх порцелянових ангелів не було голів! Хтось акуратно познімав їх і поклав поруч. Шия кожного ангела була вкрита червоною фарбою, ніби в нього відтяли голову.

Чед підсунув до себе стільця і всівся, щоб усе спокійно обмізкувати. Він міг це зробити в постелі, та усвідомлення того, що так можна заснути й стати черговою жертвою любителя стинати голови, утримало його від цього кроку. А з'ясувати, як з'явився тут таємничий невідомий з бритвою в руках, було конче потрібно. Чедові не раз доводилося чути про дивовижні й незрозумілі злочини. Кому і з якою метою треба було покарати цих ні в чому не винних ангелів, порожнистих усередині, чиї голівки знімалися, наче кришки, не вкладалося ні в які рамки. Може, хтось хотів його залякати і в такий спосіб вижити з Касл-Хоума. Він згадав дивну поведінку місіс Порджес і те, що вона казала про покійну Шеклі. Тепер стара пані вже не здавалася йому такою симпатичною, і він вирішив, що вранці уважніше придивиться до старої і не дасть більше ошукувати себе. Крім того, Чед вирішив провести решту ночі на стільці й не спати, але людська природа, зрештою, взяла гору, і, вмостившись гарненько в ліжку, він до ранку чудово виспався.

2

Місіс Порджес зустріла його з такою ж сердечністю, як і напередодні. Хоч весна безнадійно запізнювалася, на місіс Порджес було знову ж таки легке літне плаття; сиве волосся пасмами спадало на плечі.

— То як, не турбувала вас уночі Шеклі? — запитала вона дружнім тоном. — Адже за життя стара навіть улюбленому коту забороняла лягати на свою постіль.

— Місіс Шеклі мене не турбувала, — буркнув Чед. — Проте хтось інший побував у моїй кімнаті.

— Хтось інший? — місіс Порджес простягла йому грінку. — Чи не хочете ви сказати…

— Хочу чи не хочу, але серед