Пол Андерсон - Кришталеві небеса, Пол Андерсон
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І сказав Бог:
— Слухаю вас.
І заговорили всі водночас:
— Це плагіатор! Це плагіатор! Господи, він украв у мене ідею пімезонів… — скаржився один.
— Розступіться… — застерігав інший. — У мене радіоактивні елементи. На папері, звичайно, але все одно розступіться.
— Ваші слова, янголе мій, — бубонів третій, — це матеріалізм чистісінької… цієї… як то вона буде зватися?.. Ага… води. Ви рушите підвалини божої влади…
— А я придумав бензольне кільце! А я придумав бензольне кільце! — пританцьовував четвертий, маленький і веселий.
І слухав Бог цей безвідповідальний галас. І підвівся, величний і грізний.
— Тихо-о! — крикнув він. — Припинити цей бедлам.[1]
Усі замовкли. Лише маленький веселий янгол висунув голову з-за плеча іншого янгола й поспитав:
— А що таке бедлам, Господи?
Бог блиснув очима, але зразу подумав, що гніватись на янголка не варт, бо звідки йому справді знати, що воно таке?
Утихомиривши конструкторів, Бог почав вислухувати звіти керівників груп. Попервах його привабив своєю простотою проект, у якому передбачалось створити увесь Всесвіт з атомів одного гатунку. Атоми мали являти собою маленькі, тверді, неподільні кульки. А численні різновиди речовин було пропоновано обумовити неоднаковою кількістю кульок у молекулах.
Бог уже ладен був схвалити цього проекта, як раптом, на лихо своє, виявив надмірний демократизм і спитав, чи немає інших міркувань. Як і слід було чекати, проект урочисто поховали… Скільки отруйних слів було сказано про убогу фантазію незугарного проектанта, що насмілився принести цю примітивну халтуру на суд Божий — адже таку будову матерії легко втямлять не тільки розумні істоти, а й кожна мавпа… Ні вже, Господи, матерію треба вчистити таку, щоб до скінчення віків ніхто нічого в ній не міг утнути.
— Гаразд, — мовив Бог, вислухавши всіх, — переконали, янголи. Давайте найскладніший проект. Є такий?
Запанувала неприємна тиша. Потім з рядів вийшов старший янгол-фізик-теоретик і тихо сказав:
— Такий проект, великий Боже, є, але його ще не до кінця опрацьовано.
— Як то не до кінця? Терпець на вас треба мати, янголи…
— Не погодили… — ще тихіше мовив янгол.
— Боже мій, — сказав Бог, — вже проминуло півдня, а не створено жодного атома. Який жах! Ну чого стовбичиш, доповідай!
Янгол уклонився, взяв указку й почав:
— За основу нашого проекту побудови матерії ми взяли сінгулярності нелокальних полів… Квазідискретна структура матерії, очевидно, визначатиметься інваріантністю відносно деяких груп перетворень чотиримірного просторово-часового континуума. Елементарні частинки за їх груповими властивостями можна буде поділити на два істотно відмінних класи, звідки маємо…
— Годі! — вигукнув Бог, послухавши ще трохи й остаточно втративши хід думок. — Дякую. Досить. Якщо вже я нічого не збагну, то люди й поготів нічого не втямлять. Проект затверджую.
— Але, Господи, в ньому є явні протиріччя, — спробував несміло зауважити хтось.
— То краще. Скільки всього цих атомів треба створити на увесь мій Всесвіт?
— М-м… Ми думали так… близько десяти в сімдесят третьому степені, великий Боже…
— Як то “близько”!? Мені потрібні точні цифри!
Підпертий до неіснуючої стінки, янгол у відчаї назвав перше, що збрело йому на думку, число:
— 246 893 150 117 868 465 111 567 468 111 241 665 556 778 834 567 890 126 788 997 612 552 465 669 218 467 647 853 579 991 438 855 194 штук.
— А не малувато? — засумнівався Бог. — Ну, та гаразд, може, вистачить. — Й урочисто виголосив: — Хай буде так!
І в пітьмі з’явилися не освітлені нічим шматки матерії. Десь хлюпотіла невидима в темряві вода. Бог трохи політав над водою, впевнився, що вона є, і повернувся назад.
Другим пунктом порядку денного (першого дня) стояло сотворіння суходолу, неба й світил. Але проекти, з’ясувалось, були ще в гіршому стані, ніж попередній.
І розгнівався Бог.
— Ви порушуєте мені графіки! — кричав він на завспіргала (завідувача відділом спіральних галактик і газових туманностей), що покірно схилив голову. — Що ж, по-вашому, я повинен сотворити світло раніше, ніж сотворю Сонце? Та це ж курям на посміховисько! Яким курям? Робіть своє діло, шановний! І щоб завтра… Що таке завтра? О Господи!
— Ясно, — зітхнув янгол-завідувач. — Дозвольте виконувати.
— Ідіть.
Далі була черга теорії світла. Але перш ніж стати перед грізні очі Генерального Конструктора, керівник підгрупи пошепки спитав у завспіргала.
— А Сам-то який сьогодні?
— І не питай. Лютий. Я вам, каже, покажу, як треба працювати!
Та цього разу обговорення відбулося порівняно спокійно. Було висунуто всього два проекти. Одна бригада теоретиків пропонувала створити світло у вигляді потоку дрібних часточок. Друга — розробила хвильову теорію. І ті й інші зійшлися на тому, що швидкість поширення світла повинна бути найбільшою в природі.
Бог довго слухав докази обох сторін, але так і не зміг вирішити, чий же проект кращий. День хилився до кінця, голова у Бога розламувалася від численних інтегралів, діаграм, формул і всяких там мудрих речей, що їх тикали йому під ніс, добравши смаку, янголи-фізики-теоретики. І Бог прийняв ухвалу, яку одразу ж про себе назвав соломоновою.
— Ось що, крилаті, — мовив він, — є компромісна пропозиція. Хай буде світло і тим, і іншим водночас.
— Як то? — не збагнули янголи. — Це ж теорії, що виключають одна одну. АБО та АБО інша. Одночасно вони неможливі.
— Неможливі? Це ви кому кажете? Мені? Нічого неможливого для мене немає!
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кришталеві небеса, Пол Андерсон», після закриття браузера.
