Микола Миколайович Панов - В океані

Жуков знову підніс до очей бінокль, що звисав з шиї на ремінці. Балтика рідна! Рівномірно гойдаються безмежні хвилі, лілувато синіючи, відливаючи райдугою по краях… Добре повоювали, розгромили ворога, пора на сушу…

Він чув, як за його спиною командир корабля щось неголосно сказав вахтовому офіцерові.

— Старший матрос Жуков, чому не доповіли про парус у вашому секторі спостереження? — квапливо спитав вахтовий офіцер.

Парус! В його секторі спостереження! Жуков, напружуючи зір, вдивлявся з усіх сил, Але особливо вдивлятися й не треба було, — ось він і справді, парус — великий, ясно видимий, ковзає біля смуги хмар.

— Рибальський бот, справа по носу двадцять, — голосно доповів Жуков.

І тут же зрозумів, чому не помітив цього паруса раніше. Хотів пояснити командирові, але промовчав — на містку ніяких зайвих розмов. От і заробив догану наостанку!

Але він не хотів примиритися з цим. Змінившись з вахти, не пішов одразу з містка, як робив звичайно. Переступаючи з йоги на ногу, стояв біля щогли, поглядаючи на командира. Треба звернутися, пояснити, чому вчасно не доповів про парус.

Він дивився на низенького, кремезного офіцера, що стояв між рульовою рубкою і тумбою машинного телеграфу. Треба заговорити з командиром!

Капітан-лейтенант Бубекін тільки в післявоєнні дні, прийшовши з Північного флоту на Балтику, прийняв командування кораблем, але матроси вже полюбили його за вимогливу справедливість, за доброту, що ховалася під зовнішньою суворістю.

«Ні, не можна відривати командира під час походу…» Зітхнувши, Жуков зробив крок до трапа, що вів на півбак.

— Старший матрос Жуков! — покликав його командир.

— Єсть старший матрос Жуков!

Сигнальник радісно повернувся.

— Чому затрималися на містку після вахти? — Маленькі темні очі Бубекіна гостро дивилися з-під насунутого на брови козирка.

— Хотів звернутися до вас, товаришу капітан-лейтенант.

— Звертайтесь.

— Пояснити — чому не доповів про парус — дозвольте… Не моя це провина…

Бубекін дивився на нього мовчки.

— Не було паруса на горизонті. Це ж мотобот ішов. Не під парусом, а під мотором. На такій відстані не можна побачити силует… А парус підняв потім — саме перед тим, як ви вахтовому офіцерові сказали.

— Далі! — сказав Бубекін. Уже не глядячи на сигнальника, підняв бінокль, почав вдивлятися в море.

Жуков мовчав. Нібито пояснив усе? Він бачив, що жилава шия капітан-лейтенанта почала червоніти над білою смужкою комірця, ясно вирізнився на ній довгий бугорок шраму — слід давнього поранення.

Нарешті командир опустив бінокль, окинув сигнальника похмурим, сердитим поглядом.

Значить, кажете, не ваша провина, тому що мотобот без паруса йшов. Розглядіти його не встигли?

— Так точно, товаришу капітан-лейтенант, — ослаблим голосом сказав Жуков. Він уже зрозумів свою помилку.

— А я встиг помітити парус і вам зауваження зробити? Тієї самої миті, коли його підняли на боті?

Жуков, ставши струнко, мовчав.

— А коли ворожий перископ з'являється над хвилями? На дві секунди покаже його ворог і сховає знову, торпедний залп дасть. Теж почнете виправдовуватися, що за секунду до цього не було на поверхні перископа?

Жуков дивився винувато. Погляд капітан-лейтенанта став м'якшим, утратив лютий вираз. Бубекін повільно вийняв з кишені люлечку з багатоколірним мундштуком.

— Ви, Жуков, матрос непоганий, досвідчений сигнальник. Саме тому я рекомендував вас до складу експедиції. По-молодецькому очистили прапор, вам буде винесена подяка в наказі. Але зараз допустили грубу помилку. Послабили увагу, задумались, мабуть, про щось?

— Було таке… Мирний же час, товаришу командир, — тихо сказав Жуков.

— Точно — тепер мирний час. Ходимо в рідній Балтиці, з якої викинули ворога. Проте не можна послаблювати пильності, уваги. У воєнний час коли б проґавили перископ — що було б?

— Погано було б, товаришу капітан-лейтенант.

— Отже, зрозуміли?

— Зрозумів, товаришу капітан-лейтенант.

Бубекін раптом ласкаво усміхнувся.

— Добре, ідіть.

Жуков збіг униз, його кроки продзвеніли об окуті міддю східці трапа.

«Чудовий сигнальник, — думав Фадей Хомич Бубекін, — а останнім часом допускає помилки. Мрії про демобілізацію на нього впливають, чи що?.. Думками десь витає… Може, й до складу експедиції даремно я рекомендував його… Ну, гаразд, там справа проста — при тому ході, яким будуть іти».

Командир «Ревучого» пройшовся по містку, знову підняв бінокль, довго дивився в тому напрямі, де, дуже зменшившись, усе ще білів самотній парус.

— Вахтовий офіцер! — покликав Бубекін.

Лейтенант був уже поряд з ним.

— Запишіть у вахтовий журнал — у такий-то час зустріли самотній рибальський бот, що йшов під мотором у бік бази.

— Єсть! — відгукнувся лейтенант.

— Коли повернемося з походу — сповістіть про це прикордонну охорону. Вам не здається дивним, що він підняв парус лише тоді, коли помітив нас?

— Тепер, товаришу капітан-лейтенант, стільки ботиків ходять на лови… І з пальним вільніше стало… Певне, відстав од своїх.

— Але вони, як правило, не ходять під мотором при доброму попутному вітрі, — сердито кинув капітан-лейтенант.

А Жуков, спустившись із містка, довго ще не міг заспокоїтися. Несмачним здався жирний м'ясний обід і компот, який так хвалили сьогодні товариші матроси. Невдало минає останній день служби на рідному кораблі! А попереду нова, нелегка розмова з Клавою.

Мічман Агєєв узяв кухоль з холодним, як лід, квасом. Обережно подув на піну, що косим бугром піднялася над товстими вінцями. Надпив трошки, поставив кухоль на прилавок кіоска.

Вечоріло, але сонце все ще нестерпно пекло з безхмарного балтійського неба.

По широкій вулиці летіла їдка курява — часточки цегляного щебеню й попелу від зруйнованих бомбардуваннями, ще не відбудованих домів, що