Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

а коли весною знову заговорили, що із скликанням Генеральних штатів далі відкладати не будуть, бабуся вирішила: більше баритися не можна, заразом Жак відвезе і її наказ у Париж. Улітку й дорога буде не така важка, і до чужих людей та до міста легше звикнути.

І Марі, якій цілу зиму не давали спокою ні мати, ні син, змушена була погодитися.

З вісьмох дітей Марі вижили тільки четверо. І Жак був найстарший. Та хоч як він любив батьків, бабусю, братів і сестру, землю Шампані й свій виноградник, думки про майбутню розлуку не викликали в нього смутку. Жак хотів учитися, хотів бачити, як живуть люди за межами Таверні.

До того ж він відчував деяку гордість. Адже він їхав у Париж не тільки для того, щоб заробляти гроші й допомагати своїм. Бабуся визнала, що лише він гідний відвезти її наказ Генеральним штатам. Це доручення не здавалося Жакові важким. Але як бути з королем? Бабуся, як завжди, сказала тоном, що не викликав заперечень:

— Треба, щоб мій наказ прочитав і наш милостивий король. Нехай і він знає, що ми думаємо тут, у Таверні!

Згадка про короля збентежила Жака. Як до нього потрапити? Як передати бабусине послання?

Король у Жаковій уяві був істотою особливою, посадженою на трон самим богом. Міністри й придворні — інша справа, ті можуть бути гіршими чи кращими. Все лихо через них. І нові податки, і те, що не вистачає хліба, і те, що сеньйор дає волю своєму крутому норову. Щоправда, судячи з книг, королі теж бувають добрі й жорстокі. Та про це дізнаються лише після їхньої смерті. «Ох, як добре велося за старого короля!..» — кажуть люди. Або: «Ох, як лютував попередній володар!..» Про того ж короля, який управляє, ніхто не сміє й слова мовити. Ніхто не каже, отож і Жакові не треба. Думати ж він може… Та й як не думати, коли в нього є такий гарний учитель, порадник і друг — сільський кюре, пан Поль! Він навчив Жака спочатку грамоти, а потім і любові та поваги до книжки. Багато сторінок здолав Жак за роки навчання у кюре. І мати, і бабуся не заважали хлопчикові заглиблюватися у читання, коли він мав для цього вільну хвилину. «Та це ж наш добрий кюре велів йому прочитати усі ці книжки!»

А про що вони, чи духовного, чи іншого якогось змісту, їм було невтямки.

І хоч матері та бабусі завжди було ніколи й вони не розуміли латини, обидві залюбки слухали, як Жак напам'ять читає цілі сторінки Біблії, і не втомлювалися ним захоплюватись. Ніколи не забували похвалити й доброго кюре за його милості, що той так добре навчив їхнього Жака.

Розділ другий
ЖАК ЗАДИРАКА

Усі найкращі дитячі спогади Жака були пов'язані з отцем Полем. І не тому, що Жак любив його більше за рідних. Та життя родини було однаково важким для всіх її членів: і для дітей, і для дорослих. Усіх — кого більше, кого менше — сушила турбота про шматок хліба. Отож, коли Жак приходив до отця Поля, він ніби потрапляв у інший світ.

Отець Поль теж був не з багатих. Він не нагадував інших сільських священиків, які дерли з своїх парафіян скільки могли: і за весілля, і за хрестини, й за похорон. Здавалося, отцю Полю й на думку не спаде вимагати, щоб селяни попрацювали в його саду, доглянули його птицю. Адже й такі побори вважаються у французькому королівстві законними.

Аж занадто скромно жив отець Поль, і сам, разом зі своєю служницею Крістіною Грійо, підсукавши поли сутани, порався на городі і в саду. А коли паства кликала отця Поля справити ту чи ту требу, він ніколи сам не призначав ціну — кожен давав скільки міг. Отець Поль турбувався не тільки хлібом насущним: в нього була мета в житті — робити людям добро, полегшувати їхні страждання. І тільки одну слабкість знали парафіяни за отцем Полем: він так любив книги, що вони заміняли йому усі життєві радощі — і щедру, вишукану їжу, і сон, і спокій. У книжковій шафі пана Поля стояло стільки книжок, що, либонь, най-можновладніший сеньйор міг би позаздрити. Та ще яких книжок! Тільки дуже вчена людина могла прочитати бодай половину з них.

Кюре бачив, як важко доводиться родині Пежо, тож вирішив допомогти чим може. Грамотному завжди легше вибитися в люди, тому добре б зайнятися навчанням їхнього старшого онука, Жака. Сказано — зроблено. І отець Поль заходився навчати хлопчика. Жа-кові саме виповнилося тоді дев'ять років. Та як швидко почав він складати букви в склади, а склади в слова!

Отець Поль знав, що Жак, як і всі інші онуки Маргарита Пежо, ніколи не наїдається досхочу, і завжди після уроків чимось пригощав хлопчика.

Католицька церква зобов'язує своїх служителів не одружуватися, не заводити сім'ю. А отець Поль ніжно любив дітей, і сина йому замінив племінник Фірмен, якого сестра віддала кюре на виховання. Сільські старожили ще пам'ятали рослого, веселого хлопчика, який спочатку мешкав у дядька, а потім приїздив до нього лише влітку. Додержуючись суворої економії у своєму господарстві, отець Поль щороку посилав сестрі в Париж гроші й вимагав, щоб Фірмена навчали кращі вчителі. Влітку отець Поль мав ні з чим незрівнянне задоволення, коли, перевіряючи успіхи Фірмена, пересвідчувався, що хлопчик здібний і багато, не за віком, знає. Потім… потім Фірменова мати померла, а дядько допомагав йому далі, щоб той здійснив свою мрію — став студентом медичного факультету.

Жак багато чув від отця Поля про його племінника Фірмена Одрі. Кюре говорив про нього, мабуть, з не меншою повагою, ніж про грецьких і римських героїв, яких ставив за взірець своєму учневі.

З Парижа, де він жив, навчаючись на останньому курсі медичного факультету, Фірмен Одрі поїхав мандрувати і зник безвісти. Про незвичайні здібності, волелюбство й справедливість Фірмена кюре міг розповідати годинами і говорив так захоплююче, що його ніколи