Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

На стіні скромно обставленого кабінету кюре висів облямований засохлими квітами портрет Фірмена, написаний рукою невідомого і малодосвідченого художника. І хоч фарби покладено ще невміло, а риси обличчя дещо розпливчасті, Жак читав у них те, що не приховалося від очей художника: людина, зображена на портреті, була горда й несхитна духом; незважаючи на це, її обличчя світилося добротою.

Куди б не пересідав Жак у кабінеті кюре, він не міг уникнути погляду цих карих, глибоких очей. Слухаючи розповіді кюре, Жак не раз обіцяв собі в усьому брати приклад з Фірмена. Він знав багато випадків з його життя: ось Фірмен кидається у воду і рятує молоду жінку, яка хотіла втопитися. Довідавшись, що вона самітня і бідує, він турбується про неї, влаштовує її швачкою до відомої кравчині. В університеті Фірмен — улюбленець студентів; одного з них, Малена, вирішують виключити з університету за те, що той погано навчається. Фірмен дізнається про причину: Клод Мален терпить нестатки, на його руках велика родина. Він пропускає лекції лише тому, що для оплати їх найнявся працювати у поштову контору і носить на плечах речі пасажирів. Після важкої фізичної праці наука не йде йому в голову. Фірмен добивається, аби Малену дозволили екзаменуватися серед року, сам готує його до екзамену, і — диво! — Мален блискуче відповідає на всі запитання. Господиня, пані Філіпп, в якої Фірмен квартирує, займаючи кімнатку-комірчину, попадає у вуличну катастрофу: на неї наїхав екіпаж багатія Ленотра, у жінки пошкодження хребта. Самотня, вона лежить без допомоги. Допомога приходить в особі Фірмена Одрі. Він сам накладає їй пов'язку, готує ліки. Адже він закінчує медичний факультет і не сьогодні-завтра буде лікарем. Виходити хвору — це його справа, та хіба можна залишити непокараним винуватця біди Ленотра?

Фірмен добивається до багатія крізь зграю слуг. Спочатку він намагається усовістити його, та коли бачить, що це марна справа, вдається До останнього заходу: нагадує йому, що бідний люд кварталу, де мешкає пані Філіпп, терплячий, але… тільки до певного часу. Уже був колись у їхньому кварталі подібний випадок. Карета винокура Міно збила з ніг торговку каштанами. Міно не захотів нічим допомогти потерпілій. А через якийсь час карета Міно перекинулася на повному ходу. Цього разу зламав ногу сам її власник. Виявилося, що хтось підпиляв вісь. Поліція так і не дізналася, хто винуватець пригоди. Переляканий Ленотр, почувши цю розповідь, похапцем вручає Фірменові луїдор у рахунок щомісячної пенсії, яку багатій зобов'язується виплачувати пані Філіпп.

І ще, й ще розповіді про великодушність, самовідданість, винахідливість, сміливість Фірмена.

А далі? Далі доля Фірмена загадково уривається.

Чому Фірмен поїхав мандрувати, не встигши закінчити університет, в якому так блискуче вчився? Чи правда, що він пропав безвісти? Невже ніхто не пробував його знайти? А може, він попав до людожерів, саме тому лагідному отцю Полю важко про це розповідати? Так чи інакше, але балакучий кюре замовкає, тільки-но заходить мова про загадкову загибель Фірмена. Жак розуміє, що отцю Полю надто важко про це згадувати, і не наполягає.

Сільські старожили, яких розпитував Жак, теж не могли пролити світло на таємничу долю Фірмена. Вони лише додавали, що, втративши племінника, отець Поль враз постарів, посивів, на якийсь час зробився мовчазний і похмурий. Згодом потроху оговтався і більше полюбив сільських хлопчаків, палко цікавлячись їхньою долею.

У отця Поля за його довге життя в Таверні було чимало учнів, але жодним він так не пишався, як Жаком Меньє. Він полюбив Жака, мов рідного сина. У Жака після роботи в полі чи в садку залишалося небагато часу. Та хлопчик прагнув про все дізнатись, усього навчитись і мав такі успіхи в навчанні, що отець Поль дивом дивувався.

З першого ж разу, тільки-но Жак побачив у шафі в священика книжки, зовсім тоненькі й грубі, маленькі й великі, він переконано сказав:

— Я хочу всі їх прочитати!

Отець Поль посміявся з дитячого бажання свого вихованця. Та минав час, і Жак з таким успіхом черпав нові й нові знання з книжок, що священик тільки хитав головою і казав:

— Ну, Жак, ти незабаром мене обженеш, і тобі не буде чого вчитися в мене.

Отець Поль умів пробуджувати думку у хлопчика. Якщо він навчав його священної історії — а вивченню Біблії він присвячував чимало часу, — завжди підкреслював моральний бік притчі. І, згортаючи книгу, Жак робив висновок, підказаний учителем: треба бути стійким, правдивим, чесним.

Якщо це була історія Стародавньої Греції і Риму, то в ній Жак знаходив такі самі зразки стійкості, вірності й чесності. Та ще зразки громадянської мужності. Затамувавши подих, слухав Жак, що розповідав отець Поль про Солона, Гракхів, Брута та інших героїв давнини.

Коли Жак повертався додому, то не полишав думати про те, що його схвилювало на уроці. «Чому, — думав він, — ще в Афінах мудрий законодавець Солон скасував земельні й грошові борги бідняків? А трибун Кай Гракх[3] у Римі вимагав, щоб хліб продавали за доступною для всіх ціною? Його брат Тіберій[4], теж трибун, запровадив закон, яким обмежувалася приватна земельна власність. А землі, які після цього залишалися вільні, Тіберій запропонував розділити поміж безземельними громадянами. Чому б у такому випадку королю Людовіку XVI не додуматися до подібних законів? Адже ж і він, напевно, вивчав історію Греції і Риму. Чому ж він не хоче полегшити життя, що стало важким для селян, чому не зніме непосильних податків?..»

Зі своїми нез'ясованими питаннями Жак звертався до того ж таки отця Поля:

Чому аристократи звільнені від податків? Чому селяни, крім прямих податків — десятої і двадцятої долі, що їх стягують на користь сеньйора, — платять ще й талью — податок з майна! Чому французи мають вносити спеціальний збір за перевезення товарів дорогами, річками та мостами, ніби вони живуть у ворожій країні? Чому королю треба платити за те, що п'єш вино з власного виноградника? Чому селянин зобов'язаний сплачувати щорічний податок, навіть якщо він зовсім обходиться без солі?