Микола Петрович Трублаїні - Пригоди в повітрі

тяг за собою літак. У планері сиділа людина. Це був планерист.

Літак наздоганяв парашут із дівчинкою. Незабаром він зрівнявся з парашутом. Тоді планерист одчепив мотузок, що зв'язував планер і літак. З голосним гуркотом літак полетів геть. Планер залишився біля парашута.

Навкруги було тихо. Наче великий птах, розставивши крила, тримався в повітрі планер. Йому не потрібні ні мотор, ні пропелер. Він летів повільно. Підвівши свій планер під парашут, планерист схопив руками дівчинку. Він перерізав мотузки і посадив її до себе на коліна.

По обличчю дівчинки текли сльози. Вона подивилась на планериста і сказала:

— Дядю, Гандзя їсти хоче.

Планерист усміхнувся, погладив її по голівці і повів свій планер до землі.

Геть у далечінь вітер односив порожній парашут.

ТИХО… ШШ… ШШ… ШШ…

Планер підлітав до свого аеродрому. Його зустрічали тисячі людей. Серед них стояла Гандзина мати. Її привезли сюди на літаку. Вона нетерпляче чекала, коли привезуть її маленьку доньку.

Вже вечоріло. Кінчався довгий літній день. На аеродромі стояло кілька пілотів. Вони спостерігали, як заходить сонце, і казали, що завтра має бути гарна погода. Потім один з них промовив:

— Що з цієї дівчинки, Гандзі Голубки, що зазнала сьогодні таких надзвичайних пригод, буде, коли вона виросте? Може, пілотом буде?

— Вона, мабуть, так налякалась, — відповів другий, — що ніколи вже до літака і не наблизиться.

В цей час на найдальший куток аеродрому спустився планер. До нього підбігло кілька пілотів. З планера зійшов рятівник з дівчинкою в руках. Він щось сказав своїм товаришам, і вони побігли до тисячного натовпу, що стояв біля аеродрому. Ті кілька тисяч людей хотіли зустріти вигуками: радості героя-планериста і Гандзю.

Але ось товариші планериста наблизились до натовпу, тисячі уст прошепотіли: шшш… шш… ш…

Всі замовкли.

До натовпу наблизився планерист з дівчинкою, яка лежала в нього на руках.

Стомлена денними пригодами, Гандзя Голубка спала міцним сном.

ТАЄМНИЧА МОДЕЛЬ
ГАРИК ЦІЛКОМ ВПЕВНЕНИЙ

— Обережно!

Але Гарик, хлопчик років тринадцяти, не звернув уваги на цей вигук. Він натиснув плечем на свого сусіду і… щось тріснуло. В натовпі хлопців почувся обурливий крик:

— Це нахабство!

Лаявся Коля, Гариків однокласник. Він зблід і хвилювався. Гарик, натиснувши плечем, попсував модель літака.

Хлопці ті були авіамоделістами. Вони сідали в трамвай, щоб їхати на змагання авіамоделей. Кожен віз свою найкращу модель.

Всі обурились з Гарикової поведінки. Коля сяк-так полагодив свою модель і їхав мовчки. Готуючись до цих змагань, він сподівався, що його модель буде найкращою. Тепер надія перемогти в змаганні зникла.

Тим часом Гарик почував себе байдужо.

— Я, мабуть, вийду переможцем на змаганні, — впевнено говорив він.

Гарик був нахаба і хвалько. Всі знали, що його модель найгірша. Але він цього не визнавав. Він кожному доводив, що в цілому місті немає кращого за нього авіамоделіста.

— Я цілком певний, що переможу! — вдесяте повторював він.

ЗМАГАННЯ

За містом простяглося рівне поле. Поле перетинала річка.

За сто метрів од річки стрункою шеренгою вистроїлись авіамоделісти. Всіх їх було тридцять. Сьогоднішні змагання були цікаві тим, що всі моделі мусили вилетіти враз. Щоб вияснити, яка модель куди долетить, на кожній з них поставлено певний знак. У Колі на моделі намальована ластівка. У Гарика намальована ворона.

Інструктор підняв прапорець і свиснув — це був знак приготуватись.

Другий свисток — бути напоготові.

Третій свисток — тридцять моделей знялися в повітря. Одні піднялись вище, другі нижче, і всі задзижчали пропелерами, летячи до річки.

Кожну модель супроводив очима хлопець-конструктор.

Випереджаючи одна одну, вони пролітали над водою.

Але залунав крик, усі перевели очі — одна модель перекинулась і шубовснула в річку.

— Це Колина модель! — крикнув Гарик.

— Нічого подібного! — заперечив Коля.

Але Гарик запевняв, що то Колина. Всі повірили Гарикові, бо знали, як він попсував Колі модель.

Коля похнюпився й пішов до річки, щоб якось витягти ту модель з води. Йому не вірилось, що то його модель. Йому здавалось, що він добре стежив за нею і не спускав очей до того моменту, поки вигук не відвернув його уваги від неї.

Маленькі літачки, перелетівши річку, почали поволі, один по одному спускатися на поле.

ЧИЯ МОДЕЛЬ?

По той бік річки стояли вартові велосипедисти. Вони стежили, де спускались моделі, поспішали до них, відзначали місце спуску і забирали їх. А забравши, велосипедист негайно гнав мостом через річку до місця старту.

Там моделі оглядали і остаточно встановлювали, чия модель скільки пролетіла. Чим далі залітала модель, тим пізніше її привозили.

Вже повернулися всі велосипедисти, крім одного. Вони привезли двадцять вісім моделей. Двадцять дев'ята, очевидно, потонула в річці, бо Коля її не знайшов. Серед привезених не було тридцятої, Гарикової моделі.

Гарик стояв у гурті