Владислав Едуардович Теліпко - Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Науково-практичний коментар

пленарному засіданні Верховної Ради України без висновків парламентського профільного комітету з питань правосуддя та будь- яких перевірок (аналогічний порядок передбачено і для вирішення питання про звільнення зазначених осіб з посад). Вочевидь, законодавець розраховує, що особи, які спершу пройшли описану вище спецпідготовку, а потім протягом п’яти років пропрацювали на посаді судді вперше, заслуговують такої довіри, що й орган, який уповноважений Конституцією приймати рішення про обрання їх на посаду судді, навіть не може це питання розглянути детально та обговорити. Гарантом такої довіри, судячи з усього, мають виступити Вища кваліфікаційна комісія суддів України, з одного боку, та Вища рада юстиції України — з іншого. До слова, повноваження першої дуже суттєво розширені в порівнянні з тим, що вона мала їх до сьогодні. Залишається сподіватися, що ВККСУ разом із Вищою радою юстиції приділятимуть більшу частку своєї уваги ретельній підготовці й відбору кандидатів на посади суддів, а не з'ясуванню при взаємодії між собою того, хто головний.

12. Проблематичним видається запровадження коментованим Законом Служби дисциплінарних інспекторів та процедура їх направлення для перевірки. Так, Законом передбачено, що дисциплінарні інспектори за дорученням члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якого вони прикріплені, попередньо аналізують заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів з метою виявлення підстав для відкриття дисциплінарних справ та здійснення перевірок; готують проекти висновків про наявність підстав для притягнення суддів місцевих та апеляційних судів до дисциплінарної відповідальності, а також виконують інші доручення члена Комісії в ході дисциплінарного провадження стосовно судді. Зазначені положення однозначно необхідно доопрацювати та деталізувати, аби обмежити можливі зловживання та перевищення повноважень як з боку цих інспекторів, так і з боку посадових осіб, що направлятимуть їх на таку перевірку.

Аналогічне зауваження маємо і до норми статті 153 Закону, якою передбачається створення в судах України Служби судових розпорядників. Сама по собі ініціатива, звісно, позитивна і корисна; передбачається, що судові розпорядники виконуватимуть роль своєрідних судових приставів, тобто забезпечуватимуть додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні тощо. Однак їхній правовий статус необхідно краще уточнити в процесуальному законодавстві, аби гарантувати усім учасникам судового процесу повноту їхніх процесуальних прав.

13. Нарешті, останньою, однак, не менш важливою, зміною, яку приніс із собою новий Закон про судоустрій і статус суддів, є зміна правового статусу Державної судової адміністрації України. Кращою ініціативою у регламентації її статусу, звісно, стала б повна ліквідація ДСА, однак і ті положення, які визначили у Законі її новий статус, можна назвати, як мінімум, неоднозначними.

Якщо раніше Державна судова адміністрація була центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що відповідала, зокрема, за організаційне і матеріально-технічне забезпечення діяльності судів України, то тепер ДСА з органу виконавчої влади успішно перетворюється на виконавчий орган судової влади, що вносить не меншу плутанину у її специфічний юридичний статус, аніж це було раніше.

За новим Законом Державна судова адміністрація України, як і донині, здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади. Щоправда, її повноваження, перелічені в статті 145 Закону, перетворюють її на своєрідний апарат всієї судової системи України. Цю роботу, на наш погляд, з успіхом могли б виконувати безпосередньо апарати самих судів.

Єдиний позитивний аспект в новому статусі ДСА, це фактичне підпорядкування її Раді суддів України — одному з двох вищих органів суддівського самоврядування в нашій державі. Разом з тим, це створює майже безпрецедентну ситуацію — Державна судова адміністрація, залишаючись по суті органом виконавчої влади, стає виконавчим органом судової влади; це відверто порушує принцип поділу владу — тепер, щоправда, уже вбік судової гілки, що призводить до необґрунтованих перекосів владних повноважень і неодмінно створить нові проблеми в ході реалізації коментованого Закону в подальшому. Тим не менше, цю ініціативу прийнято, і нам залишається лише чекати на перші паростки від реалізації нового Закону. Якими вони будуть, дізнаємося невдовзі.

Підсумовуючи вищезазначене, маємо сказати, Закон у тому вигляді, в якому його прийнято Верховною Радою, потребує подальшого системного доопрацювання і практичного удосконалення, чимало його норм мають відверто сумнівний характер, а окремі з них дадуть реальні результати лише через роки, однак що вже точно не викликає сумнівів, так це те, що судова система України в її нинішньому вигляді потребує негайного реформування. І якщо цей Закон стане першою, але не останньою віхою такого реформування, його прийняття однозначно матиме позитивне значення для вітчизняних правової і судової систем і, матимемо надію, допоможе їм досягти того рівня відповідності європейським та світовим стандартам, за якого досягнення правової держави і утвердження принципу верховенства права стануть в Україні остаточною перемогою здорового глузду над несправедливістю і владним свавіллям.

Пропонований читачеві науково-практичний коментар до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» містить нормативний аналіз цього Закону.

Викладено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя судами. Прокоментовано систему судів загальної юрисдикції, правові основи її організації. Детально висвітлено нормативні вимоги Закону щодо формування корпусу професійних суддів, а також їх права і гарантії статусу. Проаналізовано питання участі у здійсненні правосуддя народних засідателів і присяжних. Значну увагу приділено роз’ясненню питань суддівського самоврядування та дисциплінарної відповідальності суддів. Широко аналізуються зміни, внесені до актів законодавства України нормами Прикінцевих положень. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань судоустрою.

Мета коментаря — дати чітке системне уявлення про судову владу як соціально-правовий інститут, розкрити правові та організаційні проблеми її функціонування внаслідок проведення судової реформи в державі. На основі чинного законодавства, практики його застосування і досягнень юридичної науки розглядаються питання змісту, ознак, принципів, функцій та форм реалізації судової влади, статусу та особливостей формування суддівського корпусу, порядку побудови судової системи України.

Видання розраховано на суддів та працівників суду, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями судоустрою і проблемами організації судової влади на теренах України.

ЗАМІСТЬ ВСТУПУ

З Листа Верховного Суду України до Президента України у зв’язку з прийняттям Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 12.07.2010 р.

7 липня 2010 року Верховною Радою України прийнято у другому читанні і в цілому Закон України «Про судоустрій і статус