Томас Тімайєр - Закон Хроноса

прорахувався. Заборона діяльності політичних партій спричинила до утворення нових організацій, які тільки набирали сили. Причому так швидко, що за кілька років за соціалістичну робочу партію, СРП, проголосувало найбільше виборців в імперії. Не можна більше було підтримувати закон проти соціалістів. Несподівано проти нього виступив сам імператор Вільгельм II, який і відправив Бісмарка у відставку.

Така несподівана поінформованість Шарлотти дуже здивувала Оскара.

— Хто ж тепер успадкує трон? Принц іще занадто молодий.

— Ось, унизу написано. Буде утворено тимчасовий уряд. Військовий уряд,— сказала дівчина.— Поки ще не ясно, скільки він діятиме, але якщо безлади  не припиняться, то, можливо, він буде обраний на тривалий термін. Це жахливо! — Вона розгладила газету: — Ясно одне. Соціалістам не сподобається те, що знову буде заборонена діяльність політичних партій. Вони вийдуть на барикади й захищатимуть свої права. Що скажеш із цього приводу, дядьку?

Гумбольдт відігнув куточок газети й подивився на них поверх паперу.

— Що?

— Твоя думка із приводу того, що відбувається? Як гадаєш, чи залишиться військова рада при владі? А якщо ні, то як довго вона протримається?

— Не маю ані найменшого уявлення,— відповів дослідник.— І мені байдуже. Політики однаково роблять те, що їм заманеться. Але якщо справа й справді дійде до громадянської війни, буде краще, якщо ми будемо готові. Ви вже знаєте: потрібно купити все необхідне і скласти в бункер продовольство: копчену ковбасу, кислу капусту, солонину, сухарі, консерви, рис, борошно, варення. Усе, що може довго зберігатися. Можливо, незабаром почнуться перебої з постачанням. Але якщо чесно, не це не дає мені спокою. Є дещо й гірше.

Він поклав розгорнуту газету на стіл і тицьнув пальцем у статтю, надруковану дрібним шрифтом аж унизу п’ятої сторінки.

«Невже Карл Фрідріх фон Гумбольдт побудував машину часу? Чи може він зробити так, щоб замах на нашого улюбленого імператора не відбувся?»

Оскар наморщив лоба:

— Не розумію. Що б це означало?

— Це, мій хлопчику, означає, що наш любий друг Фріц Фердинанд із «Берлінер Моргенпост» пронюхав щось у моїй лабораторії, коли був тут востаннє. Я мав це передбачити. Журналістам не можна довіряти. Їм аби тільки грошей заробити! А те, які будуть наслідки, їх зовсім не хвилює! — він підібгав губи.

— Ти будуєш машину часу?

Оскара немов грім уразив. Ось над чим батько потай працював уже кілька місяців.

— Чому ти не розповів нам?

— Якось не планував, що ви дізнаєтеся про все з газет. Але я, мабуть, сам винен. Був занадто необережним. Не варто мені його взагалі в дім пускати.

— Чому ж усе ж таки пустив? — поцікавилася Шарлотта.

Гумбольдт знизав плечима:

— Прийшов Фріц Фердинанд і запитав, чи немає в мене чогось для газети. Уже давно нічого особливого не відбувалося, та й про мене він уже давненько не чув. Я запропонував йому написати статтю про нашу експедицію на Яву й докладно розповів про поїздку. Потім його асистент захотів зробити кілька світлин Вілми і, напевно, саме тоді зазирнув у лабораторію. Вона була відчинена, адже вас нікого вдома не було, і на письмовому столі лежало кілька очевидних документів. Фріц Фердинанд — хлопець  хвацький, він, мабуть, легко здогадався, про яку машину йдеться.

Гумбольдт із зітханням підвівся.

— Ну й добре. Раз кота з мішка випустили, я можу представити вам свій новий проект. Але спочатку ви всі маєте закінчити свою роботу. Будь ласка, допоможіть Елізі прибрати зі столу, а Берт і Лєна сходять до міста за покупками. Віллі з Мициком приберуть у стайнях. Ми втрьох зустрічаємося за півгодини в мене в кабінеті. Зрозуміло? Тоді вільні. І не забудьте Вілму! Важливо, щоб вона теж була присутня.

2

П оки Оскар ніс посуд у кухню й складав у мийку, напруження в ньому дедалі зростало. Він так довго чекав, поки дослідник розповість, над чим же стільки місяців він працював за зачиненими дверима. У лісі відбувалися таємничі речі. Від минулої осені там стояла клуня, до якої вела окрема під’їзна доріжка. Час від часу туди привозили ящики, але що в них було, ніхто не знав. Деякі були маленькими, як ящики для винних пляшок, інші такими великими, що в них можна було стояти на повний зріст. Колія на м’якому путівці свідчила про те, що вміст був важким. Але що це таке, дізнатися вони не могли, як не намагалися. Гумбольдт не любив надмірної цікавості. Природно, Оскар і його друзі кілька разів намагалися зазирнути всередину, але їм не вдалося знайти ані найменшої шпаринки. Іноді з одного вікна клубочився чорний дим, що тхнув сіркою та іншими хімічними речовинами. Судячи зі звуків, дослідник розташував там кузню, і, звичайно, вони відразу почали міркувати, що б таке він міг там кувати. Тепер, нарешті, усе стало ясно. Він побудував машину часу. Неймовірно!

Коли роботу було закінчено, Оскар і Шарлотта поспішили до кабінету, де застали Гумбольдта за стосом книжок.

— Це ви? Принесли Вілму? Чудово, тоді можемо починати.

Оскар кинув оком на книги. Судячи із заголовків, усі вони були з вищої математики. Дослідник підвівся й повів їх униз, до лабораторії.

Юнак відчув легке розчарування. Власне, він сподівався, що вони підуть до таємничої споруди в лісі, але батько, очевидно, захотів показати щось інше.

Стало прохолодніше, війнуло вологою. У лабораторії Оскар не був уже давно. На самому початку свого знайомства з Гумбольдтом,— коли він не мав іще ані найменшого уявлення, що це за людина й чого від нього хоче,— дослідник саме тут показав йому металевий диск, на якому було витравлено дивний візерунок. Як з’ясувалося, то була фотографія, що вказувала шлях до міста заклиначів дощу. Згодом він брав участь у декількох хімічних і фізичних експериментах. «Природа — по-диявольському гарний гравець,— завжди казав батько.— Якщо хочеш вивідати в неї таємниці, будь готовий ризикнути».

І вони ризикували.

Оскар згадав експерименти,