Джон Елдрідж - Дике серце. Таємниця чоловічої душі

хлопці ніколи не почуваються зручно вдома, а дорослі чоловіки ненаситно прагнуть досліджень. Бажаючи повернутися до витоків, більшість чоловіків оживає. Як сказав Джон Мур, коли чоловік іде в гори, він іде додому. Ядро чоловічого серця не приручене, і це добре. «В офісі мені бракує життя», — говорить один рекламний слоган. У таксі мені бракує життя. На тротуарі мені бракує життя. Погоджуємося з цим. Отже, не переставайте досліджувати.

Мої чоловічі риси не потребують значного заохочення. Вони даються мені природно, мов уроджена любов до карт. У 1967 році, коли мені було сім років, то разом із другом Дені Вілсоном ми спробували у дворі прорити діру наскрізь землі. Ми здалися на глибині восьми футів, але зусиль доклали чимало Зрештою, в житті кожного хлопчика настає час, коли він уперше переходить вулицю і приєднується до товариства великих дослідників. Торішнього літа я дозволив своїм синам поїхати на велосипедах до магазину за газованою водою. Це виглядало, ніби я вирядив їх на пошуки екватора.

На гадку спадають історичні події, рушіями яких були чоловіки. У 1260 році італієць Марко Поло вирушив на схід і відкрив Китай. Знаємо про Ганібала, який перетнув тепер усім відомі Альпи. Згадаймо, як Скот і Амундсен мчали до Південного полюса, Пірі та Кук змагалися за Північний. Свого часу Магелан проплив на захід, довкола мису Південної Америки, незважаючи на попередження, що він зі своєю командою звалиться з краю землі. Подібно до нього відомий літературний герой Гекльбері Фін вирушив вниз по Міссісіпі, ігноруючи схожі погрози. Знаємо і про Павела, що пішов уздовж Колорадо до Великого Каньйону. Всі ці відкриття дослідники здійснили всупереч тому, що ніхто до них не зробив цього, запевняючи, що це неможливо.

Одного разу, навесні 1998 року, у дощ я разом зі своїми хлопцями стояв на березі річки Снейк, відчуваючи, як зароджується це прадавнє бажання — здійснити щось досі неможливе. Повінь була незвичайно високою, і річка вийшла з берегів та по обидва боки летіла крізь дерева. Серединою ріки, такою кришталево — чистою наприкінці літа, а того дня — кольору кави з молоком, неслися великі, більші від автомобіля, колоди, сплетені гілки і ще бозна-що. Висока, мутна і швидка Снейк виглядала страшною. Крім нас, не було ніяких веслувальників. Ми мали маленьке каное, в руках — весла. Відверто кажучи, досі я ніколи не плив у каное — ні цією рікою, ні іншою, але тепер це не мало значення. Ми позаскакували в каноє і вирушили в невідоме, як Лівінгстон, що занурився всередину темної Африки.

Пригода, з усіма притаманними їй небезпеками і невідомістю, є глибоким духовним прагненням, вкарбованим у душу чоловіка. Чоловіче серце потребує місця, де ніщо не є завчасу підготоване, напівфабрикатне, знежирене, запаковане, ліцензоване, в режимі он-лайн, готове до вживання. Там немає крайніх термінів, телефонних дзвінків чи засідань комітету. Там мусить бути простір для душі. Зрештою, у тому місці географія довкола нас відповідає географії нашого серця. Погляньте на персонажів біблійного тексту: Мойсей не зустрічає живого Бога в супермаркеті. Він знаходить Його (чи Мойсея знаходить Бог) десь у пустелях Синаю, далеко від зручностей Єгипту. Те саме стосується і Якова, який бореться з Богом не на канапі у вітальні, а в руслі, що на схід від Яббоку, у Месопотамії. Куди йде великий пророк Гсая, щоби відновити сили? У пустелю. Як це робили Іван Хреститель і його небіж Ісус, котрого Дух повів у пустелю.

Що не шукали б ці дослідники, вони також шукали себе. Глибоко в чоловічому серці заховані деякі фундаментальні питання, на які не можна знайти відповіді за кухонним столом. Хто я? Який я? Яким є моє призначення? Саме страх тримає чоловіка в хаті, де все акуратне, впорядковане і на його контролі. Але відповіді на його питання неможливо знайти у телевізорі чи холодильнику. На розпечених пісках пустелі, загублений у бездорожній глушині, Мойсей отримує місію і мету свого життя. Він покликаний, покликаний до чогось набагато більшого, ніж міг собі колись уявити, набагато серйознішого, ніж посада генерального директора чи єгипетського царя. Під чужими зорями глупої ночі Яків отримує нове ім’я, своє справжнє ім’я. Він уже не спритний ділок, а той, хто бореться з Богом. Випробування пустинею для Ісуса є по суті перевіркою його ідентичності — якщо ти є тим, ким себе вважаєш… Для того, аби чоловікові віднайти, ким він є і навіщо він тут, йому доведеться самому вирушити в подорож.

Йому доведеться повернути собі своє серце.

ЕКСПАНСІЯ ЗАХОДУ ПРОТИ ДУШІ

Те, як нині розгортається життя чоловіка, заводить його серце в віддалені закутки душі. Безконечні години перед комп’ютером, продаж взуття у торговому центрі, зустрічі, меморандуми, телефонні дзвінки. Бізнесовий світ, у якому більшість чоловіків живе і помирає, вимагає від них продуктивності і пунктуальності. Корпоративні настанови і процедури створені з єдиною метою: запрягти чоловіка в плуг і примусити його виробляти. Але ж душа протестує проти упряжі; вона нічого не знає про датчики часу, крайні терміни і звіти про прибутки та втрати. Душа прагне пристрасті, свободи, життя. Як сказав Д. Г. Лоренс: «Я не механізм». Чоловікові треба відчувати ритм землі; йому треба мати в руках щось реальне — румпель корабля, пару повіддя, шершаву линву чи просто лопату. Чи може прожити чоловік своє життя так, щоби нігті його були чистими і акуратно підстриженими? Чи про це мріє малий хлопець?

Суспільство загалом не може визначитися, яким має бути чоловік. Витративши останні тридцять років на переосмислення мужності у щось чутливіше, безпечніше, контрольованіше і, зрештою, жіночніше, тепер суспільство картає чоловіків за те, що ті перестали ними бути. Хлопці залишаться хлопцями, — зітхає воно. Та якби чоловік по-справжньому подорослішав, чи він відмовився б від дикого краю і пристрасті до мандрів та й назавжди залишився б удома? Куди поділися всі справжні чоловіки? Це запитання є звичною темою ток-шоу і нових книжок. Ви попросили їх стати жінками. Так кортить