Світлана Горбань - Зодчий із пекла

Конкретний негідник. У конкретному містечкові, повз яке за півтори-дві години проїжджатиме цей симпатичний автобус.

Хтось дуже довго чекав на розплату.

Розплата наближалась зі швидкістю цієї теплої благополучної маршрутки. Потрібно повернути своє. Вистраждане. Праведне. Хоча й незаконне…

Він швидко їхав зараз по борг. Він, Борис Цокотюха. Жалюгідне байстря цього непривітного й несправедливого світу. Злий хлопець з безжальним цвяхом у серці.

— Люба моя, з тобою щось негаразд? — Кирило Іванович Ярижський, успішний і досить відомий бізнесмен, нарешті дістався до свого недавно придбаного дому, усівся в крісло й, усім нутром настроюючись на відпочинок, розкинув за бильцями рукию Однією вже тримав пульт від телевізора. — Які можуть бути привиди? В наш час? Схаменися!

Ольга Володимирівна надула губки. Зовсім не ображено, на чоловіка вона ніколи не ображалася. Але продовжувала настоювати:

— Я не хотіла турбувати тебе через всілякі нісенітниці, але… Це вже над моє розуміння, повір. І далеко не вперше. Я вже також починаю боятися.

— Чого? — Ярижський казав утомлено, опустивши повіки так, ніби не хотів дивитись на дружину, яка нависла над ним виключно симпатичною, але трохи набридливою хмаркою на початку ясно-приємного дня. — Чого вам тут боятися?

— Незрозумілого. Повір, спочатку я сама сміялася з Наді, думала: це в неї нерви. Але коли сама почула… Це просто якийсь містичний жах! Не дивись на мене так. Я всю ніч не спала.

— Це все твої дурепи малограмотні… Навигадували казна що, я ти віриш.

— Дорогенький, у Наді вища педагогічна освіта.

— Значить, моя люба, вона дурепа з вищою освітою.

У цей момент дурепа з вищою освітою якраз зайшла до залу, штовхаючи поперед себе столик-тацю на коліщатках. Запахло кавою, хорошим коньяком, дорогою копчениною. Кирило Іванович ще у вітальні звелів чогось принести — перекусити з дороги саме тут, у домашньому кінотеатрі на першому поверсі. Він одразу пожвавішав, відклав убік пульт дистанційного управління, випростався у кріслі й задоволено потер руки:

— Надю, яких це привидів ти тут бачила?

Прислуга з вищою педагогічною освітою Надя Щукіна зніяковіло поправила фартушок:

— Я… Ольго Володимирівно, не треба було розповідати…

— Ти не крути, а відповідай. — Ярижський швидко вихилив рюмочку коньяку й тепер смачно жував балик. — Ти… м-м-м… Прямо кажи… м-м-м… Що бачила…

— Я не бачила, я тільки чула.

— Ну?

— Вночі в туалеті на другому поверсі, там, де ваш кабінет, хтось спустив воду. А я була в домі одна. Я пішла нагору: вода якось дивно шуміла, ніби булькала. — Розповідаючи, Надя поступово переходила до виразних учительських інтонацій, а Кирило Іванович тільки час від часу задоволено мугикав. Його дружина сіла поруч, на диван, і тепер, слухаючи Щукіну, вони обоє нагадували учнів: розбещеного ледацюгу, чомусь одягненого в пристойний костюм, й уважну відмінницю, тільки через непорозуміння вбрану в несерйозний шовковий халатик.

— Мені вчулись якісь слова, але я не розібрала, які саме. В домі нікого не було. Нікого. Я зателефонувала охоронцеві, він сказав, що також нікого не бачив. Потім два дні все було тихо, а якраз перед приїздом Ольги Володимирівни — знову: шум води, потім булькотіння. Я не полінувалася обійти весь будинок, перевірила все, навіть підвал — нікогісінько! Коли закінчила обхід — нагорі знову хтось спустив воду. І булькотіння — те саме. Наче щось каже. Незрозуміло, нерозбірливо.

— Я також чула! — сплеснула руками пані Ярижська. — І вчора, і позавчора!

— М-м-м… І що ж воно булькотіло?

— Як це — що?

— Ну, слова які? М-м-м… Хоча б приблизно?

Ольга Володимирівна шумно видихнула:

— Не знаю… Мені здалося — французькою.

Ярижський реготнув з повним ротом, але жінки не звернули на його сарказм жодної уваги.

— А мені — так ніби по-англійськи, — додала Надя.

— Цікаво. М-м-м… Дуже цікаво… Значить, італійський унітаз розмовляє… М-м-м… Англійською… І французькою… Виключно цікаво… А от іще цікаво… Голос який?

— Тобто як це — голос який?

— Ну… Чоловічий чи жіночий?

— Нелюдський! Нелюдський голос! Розумієш? — вже вкотре сплеснула руками дружина.

Тепер він зареготав на повний голос:

— А ви хотіли, щоб він по-людському розмовляв? Хе-хе-хе! Ох, баби! Може, італійці там рóбота вмонтували, га? Для розваги клієнтів. Може таке бути? Га?

Ярижська різко схопилась на ноги. Висока, чорнява, уся в несерйозних зелено-червоних рюшечках імпортного халатика, така спокуслива, просто sexy:

— Ти з мене знущаєшся?

— Чого б це, моя люба? Аналізую ваші розповіді. Схоже, потрібно наш бар зачиняти. На замок. Від вас обох.

— Тимофіївна також дещо підмітила. Не лише ми.

— І що ж? М-м-м…

— Хтось ходив уночі в брудних черевиках.

— Ну?

— Вона помітила сліди, коли прибирала.

— Зрозуміло. — Наситившись, Кирило Іванович витер губи серветкою. — Вона перепрацювала й хоче прибавки. Алінка також бачила брудні черевики?

— Ні, останнім часом вона прибирала тільки в лівому крилі. І Тимофіївна черевиків не бачила, бачила тільки сліди. На сходах.

— А ти, Надю, сліди бачила?

— Ні, Тимофіїна сказала, що одразу все й повитирала.

— Скажи їй, щоб наступного разу покликала подивитись.

— Вже сказала, але сліди вона бачила тільки один раз.

— Речі хоч усі на місцях? Хтось, розумієш, ходить тут, як у себе вдома…

— Про це не хвилюйся, ніде нічого не пропало, — завірила Ольга Володимирівна, — все на місцях.

— А охорона, значить, на той час спала?

— З вулиці додому ніхто не міг потрапити, — заступилася за молодих сторожів Надя Щукіна. — Останніми днями часто сніг падав, у дворі ніяких слідів не було, лише наші. Усі двері я особисто зачиняла, потім ще раз перевіряла.