Мері Блер - Тайлер вчиться дружити

class="book">— Як це? — не повірила Дженні.

Білченя все розповіло. Дівчинка пробачила малюку, адже він допоміг врятувати її брата.

— Відвідаймо Майка в лікарні, — застрибав від нетерпіння Тайлер.

Дженні лише сумно похитала головою.

— Він нікого не хоче бачити. Адже цих птахів він хотів намалювати на конкурс, а тепер усі надії зійшли нанівець…

Тайлер наморщив носа. Нараз на його мордочці сяйнула пустотлива усмішка, і він зробив переверт у повітрі.

— А я знаю, як допомогти Майко­ві! Ми можемо принести йому фотографії, фарби й усе, що потрібно для малювання. Тоді він встигне на конкурс.

— Але фотоапарат сильно пошкоджений, світлин немає… — На очах у Дженні забриніли сльози. — Усі наші зусилля були марні…

Білченятко підлетіло до самісінького обличчя Дженні й погладило її лапкою по щоці.

— Дженні, іноді дива треба створювати самим. Так завжди каже мій Учитель.

Мовивши це, Тайлер вилетів у вікно. А вже за кілька хвилин він повернувся із фотоапаратом.

— Де ти його взяв? — здивувалася Дженні. — Потягнув?

— Фух! — поклало камеру на стіл білченя. — Так, тягти його було важко.

— Та не тягнув, а потягнув, — засміялася Дженні, виправляючи Тайлера.

— Ферiґарди ніколи не вчиняють так погано, — образилося білченя. — Я лише позичив його для наших зйомок у одного доброго дідуся, містера Файна. А ще він пообіцяв допомогти нам потім зі світлинами.

— Як же ти так швидко знайшов потрібну нам людину?

— Я попросив про допомогу друзів-ферiґардів. Ну то як — ти готова до пригод?

— Даруй, Тайлере, але я не зможу робити знімки… Якщо вже Майк зі­рвався зі скелі, то я поготів не втримаюся.

— А тобі й не доведеться лізти на скелі! У мене є ідея, як зробити чудові-пречудові світлини.

— Як?! — Дівчинка недовірливо подивилася на звірятка в повітрі.

— Я просто віднесу тебе до скелі, і ти сфотографуєш усіх птахів, які там живуть.

Дженні засміялася.

— У тебе бурхлива фантазія, Тайлере. Ти ж он який маленький!

— Зате я чарівний, — відповіло білченя, — а це означає, що ти теж можеш стати дуже маленькою. Ну якщо, звісно, не злякаєшся.

Дженні уважно подивилася на Тайлера й вирішила довіритися маленькому крилатому білченяті.

— Майкові дуже потрібна наша допомога! Тож рушаймо!

Розділ 4. Мрії справджуються

Дженні про всяк випадок міцніше стиснула в руках фотоапарат і заплющила очі. Тайлер закружляв навколо дівчинки, залишаючи по собі слід із веселкових іскор.

Дженні здалося, ніби вона стрімко спускається ліфтом.

— Можеш розплющити очі, — почула вона задоволений голосок білченяти.

Дівчинка роззирнулася й не впізнала своєї кімнати. Усе довкола стало неймовірно великим, навіть Тайлер тепер був за розміром як конячка.

— Заплигуй мені на спинку, і летімо, — підморгнув дівчинці ферiґард.

Дженні сіла верхи на білченя, ухопившись за його золотаве хутро. Прозорі сяйні крильця затріпотіли, і друзі вилетіли у вікно.

Політ на ферiґарді здався Дженні дивовижним — нічого такого вона досі не відчувала.

— Ой! — скрикнула раптом дів­чинка.

— Чого ти — злякалася?

— А нас ніхто не побачить?

— Ні, ніхто й не гляне в наш бік. Це теж частина чарів.

Невдовзі наші мандрівники досягли своєї мети. Дженні злякалася, поглянувши на темні скелі, але вже за мить дівчинка опанувала себе й уже не думала про небезпеку. На спині ферiґарда вона почувалася просто чудово, а головне — безпечно.

Тайлер опинився коло самісіньких гнізд. Дівчинка побачила птахів зовсім зблизька, і в ній прокинувся фотомисливець. Дженні робила знімок за знімком. Вона просила Тайлера підлітати ближче то до одного, то до іншого птаха. Найцікавіше було те, що невидимий фотограф не лякав крилатих створінь.

— Гадаю, тепер світлин у нас буде чимало. Майку буде з чого вибрати, — вдоволено мовила Дженні.

— Тоді час повертатися додому, — зрадів Тайлер і вирушив у зворотний шлях.

Удома Тайлер повернув Дженні її звичний вигляд і розмір, а сам поніс фотоапарат до старого, який обіцяв допомогти зі світлинами.

Густі сутінки вже оповили землю, коли Тайлер, нарешті, повернувся. У лапках він тримав великий пакунок.

— Містер Файн виявився дуже доброю людиною. А ще він сказав, що ти — молодчина. Тому що зробила цікаві кадри. Якщо захочеш, я потім вас познайомлю. Ну ж бо хутчіше погляньмо, що ти там назнімала.

Тремтячими пальцями дівчинка розгорнула пакунок.

— Ох! — вихопилося в неї. — Які ж бо вони чудові! Я навіть і мріяти не могла, що зроблю такі знімки. Завтра я обов’язково віднесу їх Майкові.

— Але завтра в лікарні буде багато дорослих. Вони можуть не пустити тебе до брата, та і як ти пронесеш до палати фарби й решту?

— Зараз Майк уже спить. Не варто його турбувати. А дорослих я беру на себе. У нас чудова мама, вона обов’язково все зрозуміє й допоможе. А твої чарівні сили нам ще стануть у пригоді. Завтра ми з тобою вирушимо до Майка.

— Я кілька днів проспав у чарівній хмарині, і тепер сил у мене вдосталь! — І Тайлер гордо продемонстрував свої м’язи на передніх лапках. — А ти відпочивай, — порадив він дівчинці.

— Тільки не покидай мене саму, гаразд? Побудь зі мною бодай поки я засну.

Тайлер погодився не без затаєної думки: білченяті було дуже цікаво подивитися на те, як діти чистять зуби.

Дженні гарненько вмилася й почистила зуби, а Тайлер тим часом до нестями награвся мильною піною.

Дженні побажала мамі й татові на добраніч і вмостилася у своє ліжечко, а білченя сіло в головах.

— Тайлере, розкажи мені про фе­рiґардів, — попросила Дженні пухнастика й солодко позіхнула.

— Ну