Євген Є - Мій тато — кілер

А три дні тому ми посварилися. Щоправда, вже не вперше. Але цього разу таки по-справжньому.

Я саркастично посміхався й говорив неприємні для неї речі. Вона ж ображала себе, саме в такий спосіб намагаючись показати мені, наскільки я неправий:

— Звичайно. Хто я для пана? Дешева повія, яку він із великої доброти своєї наблизив до себе. А я, не варта навіть того, щоб існувати в його тіні, забула своє місце.

— Годі.

Але вона вже не могла заспокоїтися:

— Хоча, з іншого боку, хто для мене мій пан? Адже якщо завтра я повернусь у свій бордель, то до вечора в мене буде десять нових панів.

— Атож, — я був сердитий і не думав, що кажу, — до кінця місяця в тебе їх буде близько сімдесяти, а під кінець року п’ятсот із гаком.

— Звісно, — відповіла Юкіко. — Така в мене робота.

— Це не робота, це твоє життя.

— Отже, так і житиму.

І вона пішла. Залишивши мене роздратованим і злим.

— Ну й котися! — це я говорив уже рідною мовою. — Пішла до розтакої матері, шльондро!

У японській мові, з усім її різноманіттям стилів і форм, просто немає нічого виразнішого, аніж українське:

— Курва-мать…

Шібарі — один із варіантів еротичних, із відтінком садомазохізму, ігор, коли тіло гейші, перев’язане, мовби павутинням, тонкою прядив’яною мотузкою, підвішується на гак у стелі. Вважають, що вузли, стикаючись із шкірою, впливають на біологічно активні точки — при цьому гейша збуджується незалежно від того, хоче вона цього чи ні.

І от минуло три дні, а вона мені так і не зателефонувала.

— Добре, — сказав я. — Побачимо…

І прийшов у дім розпусти, в якому вона знову працювала.

Побачивши мене, баба-доглядачка зраділа й, навіть вискочивши з-за свого столика, сама побігла кликати Юкіко.

— Усі ці дні, — поділилася секретом зі мною її помічниця, колись теж гейша-красуня, а тепер вісімдесятирічна, схожа на потворного гнома кривонога бабенція, — Юкіко просиділа у своїй кімнаті й проплакала за своїм паном.

Але коли до мене вивели одягнену у святкове кімоно юдзьо, і я побачив у її чорних очах невисловлені образи й бажання продовжити війну, я сказав:

— Усе це чудово, і ваша вихованка бачиться дівчинкою з гарної родини, але я хотів би провести вечір не з нею, а з тією, хто справді знає, що таке кохання.

— Добре, — сказала «мадам». — Як буде до вподоби нашому панові.

І ось я лежу на набитому рисовою соломою матраці, і ніжні пальці гейші масажують мій хребет, легким, майже невідчутним дотиком змушуючи похрускувати кожен мій диск.

— Я можу говорити?

— Говори.

— Я можу запитати?

— Питай.

— Панові приємно?

— Цілком.

— Дякую, мій пане.

— Так… — і ще один уставлений диск.

— Пан бажає ще?

— Хвилини чотири…

Її пальці рухалися рівно двісті сорок секунд. А коли вона зупинилась, я підвівся й почав одягатися.

— Це тобі.

Вона подякувала, ховаючи під край циновки купюри, які я витяг із кишені:

— Я чекатиму, коли пан захоче повернутися до мене.

— Ага.

А потім у холі (але це в нас хол, а тут радше веранда — оточена розсувними ширмами й розмальована сценами плотського кохання) я розплатився з бабою-доглядачкою, почувши:

— Ми раді, що пан зробив ласку бути нашим гостем. Будьте щасливі!

— І ви теж.

На вулиці мене міг застати дощ. Але…

Я простував довгим, повним густих тіней коридором крізь світло, що сочилося з настінних плафонів, коли мені вклонилася «мадам». Вона очікувала мене в невеликій ніші (розсувні ширми давали змогу перетворити коридор, як і весь цей будинок, на що завгодно — від однієї величезної спальні до кількох маленьких кімнат; тепер тут зробили нішу, щоб стара могла на мене чекати):

— Пане.

— Уважно слухаю вас.

— Мені здається, ви повинні побачити це…