Лариса Підгірна - Печатка Святої Маргарити

Я все ще працюю у дипломатичному корпусі, як тобі відомо, тож мушу уміти аналізувати подібні речі. Ти і сам розповідав, що убивця одразу ж, на місці злочину зізнався: убив мсьє Петлюру, аби помститися за єврейські погроми…

Марко не встиг рота розтулити, аби заперечити, як дядько Альбер зупинив його жестом.

— Зачекай, не поспішай відповідати. Я не звинувачую мсьє Петлюру у погромах, просто хочу сказати, що ти не знаєш ані французького суду, Марку, ані наших присяжних. У нас все по-іншому. І останнім часом виправдовувати вбивць у Франції стало традицією… До того ж краще подумай: чи український уряд в екзилі здатен тягатися із більшовицькими агентами? Не мине і кількох місяців, як вони прямо чи опосередковано зроблять усе, аби Шварцбард перетворився із безжального цинічного вбивці в месника, в національного єврейського героя! Вони знайдуть, а якщо не знайдуть, то вигадають десятки свідчень тому, що мсьє Петлюра потурав погромам у Проскурові; ці свідчення піднесуть на блюдечку захисникам Шварцбарда, суду, присяжним, зрештою — усьому суспільству як незаперечні аргументи вмотивованості та логічності Шварцбардової помсти Петлюрі; про це напишуть усі провідні французькі і європейські газети, і ті, хто сьогодні отут стояв на колінах, проводжаючи тіло мсьє Петлюри в останню путь, перші погодяться з тими аргументами.

— Що за єресь! — відмахнувся Марко. — Петлюра не потурав єврейським погромам! Які аргументи можуть бути? При його уряді навіть Міністерство у єврейських справах УНР було створене! А коли почалася ота катавасія, було створено комітет допомоги потерпілим… Я пам’ятаю навіть текст звернення Петлюри до українців. «Антисеміт — паршива вівця! Женіть його!» — він так говорив усім. Як тепер можна викрутити все на протилежне?

Дядько Альбер недобре глипнув на Шведа.

— Це не єресь, мій хлопчику. Це ймовірний подальший розвиток подій. А все, що ти маєш запитати у себе: чи готові твої друзі помірятися силою та вмінням із більшовиками у такому двобої? Вистачить ресурсів?

— Дядьку Альбере… — нарешті проказав Марко. — Що Ви таке кажете?

— Через скорботу ти втратив здатність логічно мислити, Марку! — зітхнув дядько Альбер. — Кажу тобі, як може бути, і як, швидше за все, станеться… — проказав той ще раз. — Ви, українські націоналісти, не маєте досвіду у цих брудних іграх. Ваші устремління чисті, відкриті і щирі… У вас на лобі написано усе. І поки ви собі щиро і відкрито мислите, більшовики усе продумують на сто кроків уперед! Пропаганда і дезінформація для них — хліб насущний. Чи ти наївно вважаєш, що вбивство мсьє Петлюри сталося випадково, або ж його організовували якісь недоумки за день до, власне, самого вбивства?

Марко похитав головою.

— Ні… не думаю.

— Отож-бо! — зітхнув дядько Альбер. — Якщо тебе цікавить моя думка з цього приводу, гадаю, усе було сплановано задовго до убивства, ретельно й ідеально, ще у Москві. І Шварцбард цей, єврей за національністю, підібраний совєцькими спецслужбами не випадково… Гадаю, у його захисту буде купа таємних козирів у рукаві, свідків, письмових свідчень, документів, і якщо доведеться, вони представлять французькому правосуддю свідчення навіть від чорта лисого, не кажучи вже про мешканців того містечка, Проскурова, в якому мсьє Петлюра начебто потурав єврейським погромам.

— Але ж це не так! — палко заперечив Марко. — Мені ж відома правда… Петлюра не потурав погромникам! Частина єврейського населення, звісно, підтримувала більшовиків; були й такі євреї, наприклад, у Городку, що стріляли нашим у спину та скидали з вікон на голови хлопцям саморобні бомби. Як можна було реагувати на такі дії у воєнний час? А тепер ми ведемо мову про єврейські погроми, які начебто вчинили війська Петлюри?

— Хлопчику мій! — дядько Альбер знову важко зітхнув. — Гроші та підступи здатні з будь-якої правди зробити неправду… Пам’ятай: якщо адвокатам Шварцбарда вдасться переконати європейську спільноту у тому, що цей чоловік здійснив священну помсту, а не цинічне і жорстоке вбивство, ти хоч на руках пройдися обідком Ейфелевої вежі — твоя правда не перепре суспільної думки. І французькі присяжні ухвалять не справедливе, а популярне рішення. Так вже було, Марку, і не раз… Навіть не роздумуй, повертайся до Стамбулу. Там ти у відносній безпеці. Роби свою справу. І знай: якщо твої командири вирішать тебе, мов жертовне ягня, засвітити перед совєтами і пришлють до Парижу свідчити на суді, ніхто за твоє життя не дасть після цього і ламаного шеляга, Марку! І взагалі… — дядько Альбер скрушно похитав головою. — У мене недобре передчуття, Марку. Якщо зі Шварцбардом для більшовиків усе пройде гладенько, боюсь, як би отакі Самуїли Шварцбарди не стали для них головним методом боротьби з українським націоналістичним рухом…

Подробиці суду над убивцею Петлюри, Самуїлом Шварцбардом, Марко із гіркотою дізнавався уже у Стамбулі, із газет та від своїх. Не інакше, як у тому Парижі відбувалася направду всеєвропейська ганьба.

Як і передбачав дядько Альбер, суд департаменту Сена міста Париж визнав убивцю Петлюри невинним. Французькі газети писали: на захист Самуїла Шварцбарда горою стали найвідоміші філософи, державні діячі, літератори та науковці світу: Анрі Бергсон, Ромен Роллан, Альберт Ейнштейн, Максим Горький, Олександр Керенський, Анрі Барбюс, Поль Ланжевен…

В результаті Самуїлу Шварцбарду присудили 1 франк штрафу за те, що двірник мусив докласти зусиль, аби змити кров Симона Васильовича з паризького тротуару.

Добре продумана радянська пропаганда спрацювала, як швейцарський годинник: серед підписантів листа на підтримку Шварцбарда, окрім різної авторитетності публічних інтелектуалів, були чотири Нобелівських лауреати — достатньо, аби переконати світову спільноту у чому завгодно.

Марко із сумом ловив себе на думці, що їм, таємному легіону УНР, вдається перехитрувати совєти хіба що у дрібницях. На потужнішу роботу просто не вистачає ні сил, ні ресурсу, ні міцної платформи, ні однодумців на європейських теренах.

Пригадував, перевіряючи підшивки газет піврічної давності: інтенсивна антиукраїнська кампанія у французькій та європейській пресі почалася якраз приблизно за півроку до вбивства… Отже, усе було продумано і сплановано наперед.

На Петлюру чекала куля. І якби Шварцбарду не вдалося цього разу, наступного — а він був би обов’язково — у іншого московського агента все б склалося.

Тепер Марко усвідомив: вбивство Головнокомандувача може стати початком подальших спланованих, цинічних вбивств українських патріотів. Переграти червоного монстра можна тільки