Юрій Володимирович Сорока - Бій під Крутами

455 були селянськими Радами і об’єднувалися у Ради селянських депутатів обраним на I Всеросійському з’їзді Рад селянських депутатів Комітетом.

Поява Рад призвела країну до фактичного двовладдя. Крім Рад були створені фабрично-заводські комітети, професійні спілки, загони робітничої міліції та червоної гвардії. Почалося швидке зростання чисельності соціалістичних партій, а їхнє керівництво, відчуваючи майбутню можливість перехопити владу, масово поверталось з еміграції та заслання, у яке його спровадив раніше царський уряд. І найбільш рішучими діями на цьому терені відзначилась, безумовно, більшовицька партія В. Ульянова (Леніна) — РСДРП(б). Майбутній вождь світового пролетаріату краще за інших прорахував користь від стрімких і рішучих дій, що й дало свої результати — більшовики, які мали у своєму складі на час Лютневої революції близько 24 тисяч чоловік, на кінець квітня 1917 року налічували вже понад сто тисяч «багнетів».

За кілька місяців до жовтневого перевороту у своїх «Квітневих тезах» В. Ленін, не закликаючи до негайного повалення Тимчасового уряду, висунув вимоги демократичної перебудови державного ладу і переходу всієї влади в руки Рад, які тоді ще не контролювалися більшовиками. Саме цієї пори країною прокотилася ціла низка політичних криз.

Першою була квітнева криза, викликана публікацією 18 квітня (1 травня) ноти міністра закордонних справ Мілюкова. У ній голова МЗС Тимчасового уряду повідомляв про намір Російської імперії вести війну далі до переможного кінця. Необережне висловлювання міністра призвело до створення 5 (18) травня першого коаліційного Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Є. Львовим. До складу цього уряду, разом з кадетами і октябристами, увійшли меншовики І. Г. Церетелі та М. І. Скобелєв, а також есери О. Ф. Керенський і В. М. Чернов. На деякий час Ленін мусив приховати свої амбіції — на Першому Всеросій­ському з’їзді Рад робітничих і солдатських депутатів, який відбувся 3 (16) червня в Петрограді, більшовики мали лише 105 голосів, у той час як меншовики — 248, а есери — 285. Унаслідок цього з’їзд більшістю голосів прийняв резолюцію про довіру Тимчасовому уряду.

Незважаючи на рішення з’їзду, більшовики продовжували діяти. Вже 18 червня (1 липня) розпочалась червнева криза, під час якої близько 500 тисяч робітників і солдатів вийшли на демонстрацію під гаслами: «Вся влада Радам!», «Геть війну!», «Геть десять міністрів-капіталістів!». Однак і цей, організований більшовиками на чолі з В. Леніним захід зазнав поразки, що призвело 2 (15) липня до липневої кризи. Події розгорталися все стрімкіше. 4 (17) липня прихильники Тимчасового уряду розстріляли в Петрограді демонстрацію робітників і солдатів, які вимагали переходу влади до рук Рад. У відповідь на претензії більшовиків контрольований есерами і меншовиками ВЦВК Рад заявив: «Ми визнали Тимчасовий уряд урядом порятунку революції. Ми визнали за ним необмежені повноваження і необмежену владу».

Тимчасовий уряд розпочав репресії проти більшовиків, закриваючи деякі їхні газети і ухваливши заарештувати й судити В. Леніна. Той разом із колегою по партії Зинов’євим змушений був перейти на нелегальне становище: під виглядом фінського косаря переховувався до серпня у селищі Розлив, після чого втік до Фінляндії.

Тим часом у Петрограді 24 липня (6 серпня) закінчилося формування другого коаліційного уряду під головуванням О. Керенського, а вже наступного дня розпочався так званий Корніловський заколот.

Суть заколоту полягала в тому, що 25 серпня (7 вересня) верховний головно­командувач російської армії генерал Лавр Георгійович Корнілов послав війська, зокрема 3-й кінний корпус генерала Кримова, на Петроград, зажадавши відставки Тимчасового уряду та виїзду Керенського з країни. Міністри-кадети, у свою чергу, 27 серпня (9 вересня) подали у відставку на знак солідарності з Корніловим. У відповідь на заколот Керенський оголосив Корнілова бунтівником і усунув з посади верховного головнокомандувача, приготувавшись до протистояння. Тим часом ЦК РСДРП(б) звернувся до робітників і солдатів Петрограда із закликом стати на захист революції. За три дні до загонів червоної гвардії записалося 15 тисяч петроградських робітників. Окрім червоногвардійців проти військ Корнілова були відправлені солдати революційних частин петроградського гарнізону і моряки Балтійського флоту. Крім того, більшовицькі агітатори розкладали зсередини вірні Корнілову частини. Слід зауважити, що кожне слово посланців Леніна знаходило розуміння серед людей, втомлених довгою і кровопролитною війною. Так, вони стомилися і хотіли лиш одного — покинути зброю і повернутись до своїх домівок. Хіба ж могли солдати, котрі слухали більшовицьких агітаторів, здогадуватися що ті зовсім скоро кинуть їх у вир ще кривавішої війни?

А Петроград активно готувався до оборони. Завдяки спільним зусиллям більшовиків і Тимчасового уряду до 30 серпня (12 вересня) рух корніловців було зупинено. Генерал Кримов застрелився, а генерали Корнілов, Лукомський, Денікін, Марков, Романовський, Ерделі та інші були заарештовані. Ранком 31 серпня (13 вересня) у Петрограді було оголошено про придушення заколоту.

Корніловський заколот зіграв у першу чергу на руку саме більшовикам і В. Леніну. Він призвів до радикалізації Рад та їх переходу на бік більшовиків, які тепер відчули, що цілком здатні взяти владу в Російській імперії до своїх рук. На захист такого твердження свідчить хоча б такий факт: якщо на час заколоту більшовики контролювали Ради Іваново-Вознесенська, Риги, Кронштадта, Орєхово-Зуєва, Красноярська, Катеринослава і Луганська, то в результаті перевиборів до Рад, кампанія на користь яких була розгорнута більшовиками після заколоту Корнілова, вони отримали більшість ще й у Радах Брянська, Самари, Саратова, Царицина, Мінська, Києва, Ташкента та інших міст. Станом на 1 (14) вересня ВЦВК Рад отримав від 126 місцевих Рад вимогу взяти владу, і навряд чи слід пояснювати, якою політичною силою така вимога була ініційована. І хоча Ради селянських депутатів були більшовизовані поки що меншою мірою, до їхньої думки не надто прислухались — більшовики знову висунули гасло «Вся влада Радам!».

У змаганні за електорат значною мірою допомагали більшовикам такі гасла, як «Мир — народам», «Земля — селянам», «Фабрики — робітникам». Удаючись до банального популізму, РСДРП(б) успішно застосовувала ці формули, добре розуміючи, чого найбільше потребує стомлена війною і політичною кризою країна. І вибір більшовиків виявився правильним. Завдячуючи саме їхнім зусиллям, Тимчасовий уряд від початку вересня 1917 року почав агонізувати.

1 (14) вересня Тимчасовий уряд, не чекаючи на рішення Установчих Зборів, проголосив Росію республікою. Зі свого складу уряд виділив Директорію, або Раду П’яти, на чолі з О.Ф. Керенським. Зазначена Рада не мала в своєму складі кадетів, яких було звинувачено в інспірації Корніловського заколоту. ВЦВК, що перебував під контролем есерів і меншовиків, скликав 14 (27) вересня Демократичну нараду, яка включала делегатів від Рад, профспілок, організацій армії і флоту, кооперацій,