Дмитро Анатолійович Жуков - Небо над Іраном ясне

його зустрічі в Тегерані, всім запам'ятався красивий старий чоловік, якого дбайливо підтримували, коли він спускався з літака по трапу. Відірвавшись від нього, об'єктиви відобразили океан захоплених облич…

        Однак те, що проповідував і здійснював аятолла, не подобалося ні розсудливо-лицемірному Заходу, ні атеїстичному Сходу, як він називав соціалістичний табір, "із обох сторін на нього виливалися відра брехні, звинувачень в таємничій приналежності до однієї з сил, що змагалися в холодній війні". Але по-справжньому його ніхто не знав.

        У секретних довідках, що поставлялися в Кремль сходознавцями "в штатському", зараз можна прочитати, що він, мовляв, був великим поміщиком, замішаним в зв'язках з гітлерівською агентурою під час війни, а після неї - одним з керівників фундаменталістської терористичної організації "Поборники ісламу". Перебріхували навіть рік його народження, додавалося кілька років, виходило майже 80, що на старців з Політбюро діяло підбадьорливо - ми молодші, поживемо ще, покомандуємо.

        Так вже вийшло, що іранська революція і наш повзучий переворот назрівали майже в один і той самий історичний час. Є ще одна схожість - біля витоків обох подій стояли старці. Але на цьому збіг закінчується.

        Про наших старців відомо все: і як їх саджали одного за іншим у крісло генсека в міру вимирання, і як цих старезних роботів підключали виделкою до апаратів, які підтримували їхню згасаючу свідомість, і як навколо них відбувалася заміна чесних недотеп (які вірили ще, що з безсоромного атеїстичного натовпу можна побудувати справедливе суспільство), на шкурників, які не вірили ні в що, крім "загальнолюдських цінностей", тобто грошей, які видобуваються у тіні "свободи" через пограбування мільйонів жителів "цієї країни".

        Шістдесятирічний шах Мохаммед Реза здавався дурним хлопчиськом. З ним зустрічалися, коли він відвідав СРСР зі ще першою дружиною-красунею, яку звали Сурайя. Перипетії його бурхливого сімейного життя по обивательськи і не без задоволення обговорювалися. Він був ближче і зрозуміліше, і намагався здійснити якусь "білу революцію".

        Що стосувалося його тісної дружби з Ізраїлем і Сполученими Штатами, то проамериканськи налаштовані радники заспокоювали старців: "Схід - справа тонка. Схід вирує і сповнений прагнення стати під егіду розвиненого соціалізму. У самому Ірані міцніє вплив прокомуністичної Народної партії (Туде). Назріває революційна ситуація і в сусідньому з Іраном Афганістані, і все можна взяти під контроль, якщо заварити там кашу і ввести обмежений контингент".

        Релігійний аспект східної проблеми був добре відомий цим радникам, але вони замовчували його, тонко розрахувавши, що СРСР загрузне в цій війні - першому дзвінку занепаду і розпаду імперії.

        В Америці та Ізраїлі, яким аятолла Хомейні попсував немало крові, викинувши з Ірану разом з шахом їх розвідників, радників і бізнесменів, які грабували країну, політологи і журналісти не дуже переймалися вивченням його поглядів і особистості, вживаючи досить обмежене число слів: "фанатизм", "радикалізм", "тероризм", а частіше все той же "релігійний фундаменталізм".

        До речі, відзначимо, що після порушення світового балансу сил Захід-Схід та зосередження військової могутності в НАТО з політичного лексикону західних і радянських засобів масової інформації, скуплених на корені світовим сіонізмом, випало словосполучення "визвольна боротьба", яке замінювалося на негативно забарвлене слово "тероризм" . Навіть цілі держави оголошувалися "терористичними", як то Іран чи Лівія, не кажучи вже про боротьбу палестинського народу, вигнаного зі своїх територій Ізраїлем, дії якого схвалюються за подвійними мірками, які б злочини не здійснювалися.

        Нотка об'єктивності в хорі паплюження прозвучала лише в статті, опублікованій 4 червня 1989 року, на другий день після кончини Хомейні, в газеті "Нью-Йорк Таймс":

        "Життя аятолли Хомейні було вкрите таким туманом, так обросло міфами і чутками, що довго сперечалися, а то і зовсім не знали, ким були його предки, яке його справжнє ім'я і дата народження. Але коли він з тріумфом повернувся додому 1 лютого 1979 року (після 15 років вигнання), не залишилося жодних сумнівів щодо того, хто цей старий і чого він хоче для своєї древньої країни".

                                      * * *

        Але у жителів щойно народженої Ісламської Республіки Іран сумнівів не було ніколи. Клич "Незалежність, свобода, ісламське правління!", нерозривно пов'язаний з діяльністю і боротьбою аятолли Хомейні, сприймався переважною більшістю народу з надзвичайним натхненням.

        Прозорість життя вождя, його сила впливу на людей, наукова компетенція, необхідна для прийняття рішень з питань держави і права відповідно до релігійних настанов, розпорядливість, служили зразком в прийнятій після революції конституції, стаття 5 якої говорить:

        "Під час відсутності Валі-е-Аср (нехай наблизить Аллах його появу!) В Ісламській Республіці Іран управління справами правовірних і імамат в ісламській уммі покладається на справедливого і побожного, який володіє широким кругозором, сміливого і має організаторські здібності факіха…"

        За цим стоїть шиїзм.

        Стикаючись з ним і починаючи читати твори аятолли Хомейні ви відразу ж розумієте, що потрапили в інший світ, де реалії, образ мислення і релігійна підготовка відрізняються від наших докорінно. В нашій освіті, просякнутій духом західництва, є прогалина, що створює труднощі в розумінні системи цінностей ісламу, який став для більш ніж мільярда людей не тільки вірою, а й способом життя, заснованому на стійких традиціях.

        Ці труднощі поглиблюються, якщо взяти до уваги, що за свою багатовікову історію мусульмани розбилися на безліч сект, кожна з яких люто заперечує вчення інших, створює свої містичні системи, незрозумілі рядовим мусульманам, не кажучи вже про тих, хто не ввібрав догматів ісламу з молоком матері.

        Почнемо з загального, що обов'язкове для всіх мусульман. В цьому відношенні іслам - релігія майже математична, і має п'ять головних правил. Перше - знання символу віри на арабській мові Пророка: "Ля іляха илля-ллах ва Мухаммадун расулюллах" ("Немає ніякого божества, крім Аллаха, і Мохаммед - посланник Аллаха"). Друге - молитва, що здійснюється до п'яти разів на добу, з попередніми ритуальним обмиванням, де б не застав урочний час: у будинку, в мечеті, на роботі, в дорозі. Третє - пости, головний з яких - місяць рамадан, коли треба читати Коран і займатися благочестивими роздумами, не їсти, не пити і не розважатися від світанку до заходу сонця, а в інші дні існує також заборона на споживання алкогольних напоїв, свинини, азартні ігри і лихварство. Четверте - хадж, паломництво до святих місць, якщо вистачить сил і засобів. П'яте - податок на майно і доходи, який іде на потреби громади, культу і допомогу бідним.

        Часом до "стовпів ісламу" зараховують "джихад" - повну віддачу сил, можливостей, часу і навіть життя заради торжества своєї релігії. Пам'ятаючи про переможну ходу ісламу в середні століття, європейці перекладають це слово, як "священна війна".

        Все інше в ісламі - традиції,