Петро Мірчук - Українська Повстанська Армія 1942-1952

його сьогоднішні сподівання, що Америка піде війною проти червоної Москви і поможе Німеччині привернути собі її державно-національну суверенність.

Але, і ті сподівання українського загалу не знаходили опертя в німецьких плянах супроти України. Звичайно, широкий загал не міг знати дійсних замірів німецьких керівних чинників, бо вони їх дбайливо приховували. Та впарі з цим - німці не виявили ніколи й свого позитивного ставлення до українських самостійницьких змагань. Німецька преса й публіцистика збувала цю тему мовчанкою, а коли вже виїмково заторкнула, то тільки на те, щоб - звернути увагу німців на багатства української землі.

Коротко перед самою війною появилася в Німеччині книжка "Ukraine" видана др. Ляйббрандтом (автором її був правдоподібно Кожевніков). Зміст цієї книжки це - пригадка про багатства української землі і переконювання, що першими господарями української землі були пранімецькі племена готів, українську державу оснували германські племена зі Скандинавії і та держава існувала лише доти, доки германська панівна верства не розплилась у слав'янському морю. Висновку не подано, але він насувався сам: Україна, мовляв, жде й сьогодні, щоб німецька вища раса прийшла і володіла нею...

Болючим ударом по всяких сподіваннях українців на німецьке співчуття було становище німецького уряду в справі Карпатської України зимою 1938/39 рр., - ота несподівана беззастережна, відверта піддержка німцями мадярських загарбницьких затій. Та це пробував загал виправдати як тимчасове рішення, вимушене конечністю з'єднати собі мадярів в обличчі другої світової війни.

Та вже перші місяці побуту німців в Україні переконали загал, що воно не так. Бо й ворожість німців до акту 30 червня 1941 р. виявилась швидко не ворожістю до "одного надто радикального українського середовища". Захопивши всю Галичину німецький уряд проголошує негайно - прилучення Галичини до польського "Ген. Губернаторства", а вслід за цим іде подарування німцями південно-західніх земель - Буковини, Басарабії і т. зв. Трансністрії, - Румунії.

Ціль таких потягнень була ясна: південно-західніми українськими землями німці платили румунам за їх участь у протибольшевицькій війні. А Галичину вони прилучили до польського генерал-губернаторства для того, щоб так скріплювати українсько-польську ворожнечу й підсичуванням та виграванням українсько-польських конфліктів невтралізувати протинімецьку боротьбу обох поневолених народів. Не треба було бути політиком, щоб бачити це, бо при німецькій політичній грубости це само впадало в вічі. Про це говорило ясно хоча б спровадження вже в перших тижнях на галицько-українські землі польських поліційних частин та явне протегування польського елементу в Галичині, при одночасному намаганні перекинути українські поліційні частини та українську адміністрацію з Галичини на польські терени.

Ця політика Німеччини була визиваючим глузуванвим з українських державницьких аспірацій та з національних почувань українського народу взагалі.

Вслід за цими політично-правними актами розбивання українського національного організму йде безоглядний терор гештапа, що нічим не уступає, а нераз ще й перевищує терор НКВД. Він спрямовується, очевидно, насамперед проти революційної ОУН і її членів. В офіціозі ОУН "Ідея і чин" за 1942 р. та січень 1943 р. читаємо про це:

"Немов на фільмі бачимо... Ось в Миргороді на Полтавщині падає від німецької кулі Микола Лемик-Сенишин, заступник Краєвого Провідника ОУН, відомий з протестаційного вбивства більшовицького консуля у Львові в 1933 р., засуджений поляками на досмертну тюрму.

А оце в Кременчузі кладе свою голову редактор Петро Щепанський, пробоєвий націоналіст-самостійник, відомий діяч на Київщині.

В Житомирі в тюрмі окупанти стріляють членів Обласного Проводу ОУН Василя Хому і Миколу Кравса, а на вулиці гине від кулі Обласний Провідник Роман Марчак.

В Кривому Розі падає жінка-революціонер Ганна Максимець і віддає своє життя за Україну може один з найбільш визначних останньо діячів самостійників інж. Сергій Шерстюк.

На Волині гинуть Гриць Максим'юк-Кайдаш, Осип Бродич і другі, а на соняшному півдні України в Джанкой на Криму вмирають смертю героїв Любак Михайло, Боднарівський і Ванкевич.

В Києві розстрілюють Василя Щирбу, Сандецького і других, а оце громом вдаряє вістка про смерть на вулиці Столиці члена Проводу ОУН Дмитра Мирона-Орлика.

До цих кривавих картин долучуються не менш героїчні сторінки революційної боротьби і смерти наших Друзів, що віддали своє життя по німецьких тюрмах і концтаборах. Ось вони:

Проф. Андрій Марченко - визначна постать Волині, поет-революціонер, автор відомих націоналістичних пісень;

Мгр. Дмитро Яців - відомий кооператор і громадський діяч;

Др. Олекса Бандера і Василь Бандера - рідні брати Провідника організації;

Юліян Петренко - один з передових провідників українського робітничого світу;

Іван Равлик - визначний провідний член ОУН і видатна постать української революції. А дальше лава за лавою проходять відомі і невідомі Борці, члени і не члени Організації, визначні націоналісти-революціонери, поети, письменники, громадські діячі, сірі воїни нашого визвольного фронту боротьби, що в ім'я перемоги Ідеї України віддали своє життя.

Та на цьому не кінець. Бо ось дійшла до нас вістка, що знана поетка й одна з визначних індивідуальностей наших днів Олена Теліга разом з чоловіком розстріляні в Києві. Також знаємо, що в концтаборі Авшвіц догоряють десятки визначних українських громадян-націоналістів, а по тюрмах Кракова, Львова, Рівного, Києва і других міст караються сотні українців.

А до цього всього голодна смерть вже викосила тисячі, полон і каторжні табори праці сотні тисяч, а останньо фронт забирає нові, вже невідомі жертви".

("Ідея і Чин". Ч. 1, 1942 р. - ст. 2 і 3)

"Німецькі окупанти розстріляли слідуючих україців членів і нечленів ОУН в дні 27 листопада 1942 р. на полі Чортків-Ягольниця:

(Слідує список 52 українців, між ними: о. Павло Витвицький, мгр. Василь Мельничук, інж. Роман Сельський, др. Олекса Коссак, інж. Василь Попель.)

Того ж дня впало від німецьких куль у Львові 28 українців, між ними: Лапунька Омелян, Опарівський Лев, інж. Пясецький.

Розстріляні гестапом на ОСУЗ:

Степан Кумин - Кривий Ріг, Іван Потапенко - Валявка, Теодор Найдич - Кривий Ріг, Н.Вірлик (пс. Михайло Бурій) - Запоріжжя, Степан Держко - помер від побоїв у тюремній лічниці в Сталіно.

Дня 4 грудня 1942 р. згинув у Львові, замордований звірськими тортурами німецького гештапо б. Краєвий Провідник і член Проводу ОУН - сл. п. Іван Климів-Легенда".

("Ідея і Чин", Ч. 2, 1943 р.)

В фізичному винищуванні українського населення німці не ограничуються тільки до членів революційної ОУН, ні навіть до активних самостійників. Вважаючи українські землі теренами "дикого Сходу", якими західній світ мало, а то і зовсім не цікавиться, німці починають стосувати